Частина друга

Петя прокинувся у себе в ліжку. Він зовсім не пам’ятав, як опинився тут, драбина на горище була досить високою, і спустити вниз сплячого хлопчика було досить проблематично. Не надавши цьому значення, юнак, як зазвичай, потягнувся, стрибнув з ліжка, надів шорти і подивився на настінні годинники. Чудово, прокинувся в той же час, що й учора. З кухні доносився запах ароматної, свіжозвареної кави. Таку мама завжди собі варила перед тим, як піти на роботу. Зайшовши на кухню, Петрик не виявив ні мами, ні сніданку. Не зрозумівши, чим він заслужив відсутність головного прийому їжі за день, він окликав маму, намагаючись з’ясувати, в чому справа:

— Мааа?

— Маааам?

Зрозумівши, що мама, напевно, пішла на роботу, Петрик незадоволено скривився і, хмикнувши, подумав:

— Подумаєш, не приготували сніданок, літо ж на вулиці, поїм полуницю на городі. — З іншого боку, мама ж і завдань ніяких не дала, можна подовше подивитися телевізор. Хлопчик в підпригуючи направився до телевізора. Клацнувши пультом від телевізора, Петрик накинув на себе важке, прохолодне покривало, яке в ще не прогрітому сонцем червневому ранку обволокувало тіло маленького хлопчика затишком. Навіть легкі поколювання старого покривала не порушували, а навпаки, додавали комфорту. Включивши канал з мультфільмами і умостившись зручніше на дивані, Петрик налаштувався на перегляд, але вже за десять хвилин він зрозумів, що його нахабно обманули.

— Вони ж це показували вчора! — незадоволено буркнув Петя.

Розчарувавшись, він поклацав телевізор і зрозумів, що нічого цікавого для себе в цьому ящику він не побачить. Значить, треба вирушати на пошуки полуниці. Вилізши з теплого полону покривала, хлопчик обув легкі шльопанці і вийшов на вулицю.

Сонце вже повністю взялося зігрівати все навколо, і якщо в прохолодному домі його старання відчувалися не так сильно, то вийшовши на вулицю, можна було відчути, як на незвикшу шкіру потоком теплого вітру налипав засмаг, перетворюючи бліду шкіру спочатку в рожеву, а потім і зовсім в червону.

Вийшовши у двір, хлопчик по-господарськи окинув поглядом територію навколо будинку. Альма, яка завжди радісно зустрічала Петю біля дверей, сьогодні вирішила цього не робити. Хлопчик окликав собаку, але та не відгукнулася; так само відсутній був і Васька. Якщо пропажу Васьки Петя міг списати на його регулярні гуляння, то відсутність Альми трохи стурбувала хлопчика. Перевіривши на всякий випадок гараж, він остаточно переконався в відсутності собаки.

Постоявши розгублено у ворот гаража, хлопчик все ж таки направився на город, де повинна була вже копошитися бабуся Маша:

— Ба!

— Бааааа! — окликав хлопчик, але йому ніхто не відповідав.

Це все здавалося дуже дивним. Таке вже траплялося: мама з бабусею і раніше могли з самого ранку виїхати на базар за продуктами для себе та крупами для Альми, залишаючи Петьку на господарстві, але вони завжди попереджали хлопчика про це ввечері, вручаючи йому список справ, які потрібно зробити в їхню відсутність.

— Ну звичайно! — Я ж заснув, і вони не встигли мені дати список справ. — Точно. — А де тоді собака? — Ну нехай, знайдеться, — міркував Петька. — Тоді треба придумати, що потрібно зробити, щоб потім не накричали. — Напою корову і поллю капусту, але спершу полуниця, — подумав хлопець.

Полунична грядка у Петьки була славна. Велика і доглянута працелюбними руками бабусі, кожен кущик був пишним, позбавленим навіть найменших бур’янів навколо, під великими листками ховалися такі ж великі і соковиті ягоди. Не залишаючи шансів дозріти, ледве рожеві ягоди так само відправлялися до рота Петьки. Наласувавшись вдосталь, хлопчик задоволено видихнув і похлопав себе по животу:

— Чудово, тепер можна й попрацювати.

Як завжди, підійшовши до колодязя, він зачерпнув одне відро, потім інше і з ними вирушив поїти вередливу корову. Вийшовши на поляну, де вона зазвичай була прив'язана і паслася, хлопчик з жахом виявив, що і Квітки немає. Не було навіть ланцюга, до якого була прив'язана корова. Не на жарт злякавшись, Петька рвонув у двір, забувши про відра і про інші придумані завдання. Кулею промчавши через калитку, він побіг до Юрика, який жив через один дім:

— Ююююриииик?

— Юриииик? — дрижачим, дзвінким голосом кликав друга Петька.

Ніхто не виходив з дому, і момент очікування змушував хлопчика ще більше панікувати. Живіт скрутило, а коліна почали зрадницьки тремтіти. Пройшло п’ять хвилин, і ручка дверей нарешті повернулася, на порозі з’явився сонний Юрик. Потираючи очі і потягуючись, було видно, що Петька його розбудив. Незадоволений, він підійшов до калитки і впустив друга:

— Уявляєш, Альма пропала. І Квітки немає. — Петька сів на лавку, трохи заспокоївшись при вигляді друга.

— Угу. — буркнув Юрик.

— Що «угу»? Куди вони всі поділися?

Юрик сонно сидів на лавці з другом і закривав то одне око, то інше, ніби намагаючись доспати, дивлячись на це, Петька гнівався на те, що Юрик не надає цьому серйозного значення.

— Де твої батьки? — запитав Петька.

— Тато на будівництві, а мама на хлібозаводі.

— Ти їх бачив?

— Як я їх міг бачити? — здивовано запитав Юрик. — Я ж спав, а вони йдуть на роботу рано вранці.

— Ти впевнений, що вони на роботі? — запитав Петька.

— А де ж їм ще бути? — роздратовано відповів Юрик.

— Не знаю…

Юрик встав з лавки, ще раз смачно потягнувся, і кинув мисливський погляд на грушу, що росла у нього у дворі:

— Іди додому, а я зараз умиюся, почищу зуби, поїм і прийду до тебе, — сказав він Петьці.

— А як же Альма і Квітка?

— Може, вони вже знайшлися, якраз перевіриш. А може, Квітка відв'язалася, а Альма її погнала кудись. Вона у тебе дурна якась.

Петрик розчаровано вийшов з двору Юрика і, опустивши голову, неспішною походкою направився до себе додому. Підійшовши до калитки, він побачив, що вона розпахнута настіж: