Репутаційні втрати

На сніданок були бутерброди — Бряк так виразно гарчав і стрибав навколо тіста, що хазяєва порадилась та вирішили віддати пиріг тваринам в лісі: подумали, що власне якийсь лісовий звір на кшталт білки заліз й потоптав.

Наливши собі каву, хазяєва деякий час копирсалися в телефонах, потім хазяйка радісно помахала своїм в повітрі:

— О, мої акції виросли! 

Бряк знав, що хазяйка купила акції шахти, де видобували, чи то вирощували печериці. Зараз він замислився — може, йому теж вже слід починати інвестувати? Не маленький вже, як-не-як, аж п’ять місяців — це не жарти. Хазяїн з усмішкою підняв голову:

— Та у тебе все росте. Що рослини, що загалом.

Тут зайшла Альда, тож хазяйські чудернацькі переглядки згасли й всі всілись за стіл, розділений на сектори (найвища ділянка — для хазяїна, потім для хазяйки, для Альди (недавно прилаштували), і нарешті для Бряка: виглядала ця конструкція химерно, зате всім було зручно). У хазяйки пімкнув телефон і вона швидко його схопила — може, ще чекала зростання акцій.

— А, тю, спам рекламний. Шо? Автозіллєварка? Чотирнадцять режимів магічних настоянок? Контекстну рекламу щось не туди понесло. А це що, кавомашина з передбаченнями? 

Вже й хазяїн підняв брову:

— Що?

Знизавши плечима, хазяйка процитувала:

— Шкодуєте, що автоматично зварена кава не дозволяє ворожити на гущі? Наші кавоварки вміють ворожити на таро, рунах, книзі перемін та хмарах. Ем.

Вона поклала телефон на місце і взяла бутерброд, аж тут хазяїн клацнув пальцями:

— О, до речі, про дивні предмети. Альда, то не ти принесла з замку вигнутий ніж? Такий, на серп більше скидається?

— А, ні, — дівчинка відкусила бутерброд і почала бовтати ніжками. — Це сьогодні спамний голуб приніс, коли ви бігали. Я подумала, що його треба на місце покласти. Ну, до іншої зброї.

Хазяєва перезирнулися. 

— А є до нього листівка?

— Ой, — вона засоромилась. — Я літачок зробила, хотіла погратися і потім віддати, а він під холодильник залетів, я туди не дістану.

Бряк суворо зістрибнув зі свого місця і попрямував вперед. Здається, його час останнім часом наступав раз за разом.

Коли флаєр вдалося виловити з таємничої підхолдильникової темряви, його розгорнув хазяїн.

— Так, тут таки моє ім’я вписано, ти мала рацію. Що?.. Безкоштовний пробник з набору «Темний культист»? Найкраще приладдя для проведення темних жертвопринесень? Якого біса мені цю гидоту пропонують? — скомкавши флаер, він жбурнув його через всю кімнату в помийне відро. — Не поняв, ми що, через дракона щось зачепили, що нам цю хіромантію слати почали? Про привидів бісова реклама не могла ж дізнатися, чи як?

Хазяйка тільки зітхнула й знизала плечима:

— Подивимось, може, скоро минеться.

Втім, скоро розмова повернула на недавню пригоду, з неї на драконів загалом, а потім на якогось дракона, який, виявляється, збирав бульби тюльпанів, гіацинтів та інших бульбашкових квітів, а головне — шафранових крокусів. 

— Я ж нічого такого, я просто думаю про нього. Думаю і думаю. Нічого не можу вдіяти, у мене інстинкти розв’язалися, — виправдовувалась хазяйка, показуючи долоні, які майже нічого у драконів не крали. 

— Та розумію, — зітхав хазяїн, — а я от думаю, що фактично впусту гроші кинув на курси по боротьбі з драконами.

Обоє час від часу починали мовчки дивитися одне на одного й в задумі тарабанити пальцями по столу. Альда наминала бутерброди й бовтала ніжками. 

Бряк напружено думав. Він приблизно розумів, що таке контекстна реклама, і розумів, що це могло бути якось пов’язано з ранковою подією. Шкода, що хазяєва не поставились до ситуації серйозно, але ж вони не зрозуміли про полтергейста. Що ж — тим важливіше розслідувати це самому. 

Отже, настав час стати справжнім детективом. Буде похмуро ходити в плащі та капелюсі, опитувати свідків та зверхньо ігнорувати всіляких там Звабливих Красоток. Хто це такі, Бряк гадки не мав, але за словами пана Тормара, який пару разів залітав до них поговорити з хазяїном про роботу і заразом розповісти історії з власного життя, виходило, що в житті порядного детектива ці Красотки становлять страшну небезпеку. Мабуть, подумав тоді Бряк, це такі дебелі землерийки. Шаблезубі.

Тож розслідування (принаймні, в планах) йшло чудово, але коли сніданок скінчився, по репутації Бряка було завдано страшний удар.

Хазяєва зібрались їхати в торговельний центр за приладдям для дачі, а перед цим хазяйка вирішила замаринувати на вечір рибу і полізла в шафу за спиртним. За пару секунд вона витягнула звідти пляшку з золотавою рідиною на донечку і, піднявши брову, похитала її в руці.

— Не зрозуміла, а де весь коньяк? Днями ж ніби як повну пляшку купили?

Хазяева здивовано перезирнулися. Бряк подумав, що підозрювати одне одного вони навряд чи будуть, — весь час разом були. Маленьку Альду? Ну, вона ж ще маленька. Отже — кому, як не йому, брати на себе провину в усіляких жахливих злочинах? Бряк приосанився. Врешті-решт, справжні детективи постійно щось похмуро п’ють в зловісних барах, без цього закручену справу не розкриєш, і бармен завжди такий…

— Альда, люба, — лагідно сказала хазяйка, — а ти не брала для ігор якихось? 

— Ні, — за гідністю озвалась та, викладаючи з сирної нарізки квіточку, — мені мама забороняє чіпати медовуху і все таке інше.

— Хм-м, — хазяїн взяв у хазяйки пляшку і розгледів її на просвіт, — скажи, а поки нас не було, хтось з привидів по роботі залітав до нас? Вони ж пару споживають. Може, і рідину можуть тойво.

— Не бачила. Тобто дядьку Тормара не бачила. Зранку бачила метелика-привида. Красивий такий, напівпрозорий. 

Хазяєва знов перезирнулись, синхронно піднявши брови. Бряк занервував. Вони що, про нього забули? А як же він, суворий похмурий детектив, який цей коньяк для розкриття закрученої справи має пити літрами?

— До-обре, — хазяїн знов поставив пляшку на місце й впівголос сказав хазяйці: — давай зараз по дорозі камеру з детектором руху купимо. Подивимось, що воно таке.