Кожна людина хороша по-своєму

Кожна людина хороша по-своєму. Це загальна істина, яку я часто чула, і, здається, намагалася вірити. Але часом між цією доброю настановою і реальністю виникала величезна прірва, яку ніяк не можна було заповнити словами.

Коли я зустрічала людину, яка, здавалося, мала безліч добрих рис — була мудрою, щедрою, з гарним серцем, я намагалася переконати себе, що це і є та сама "правильна" людина, яку я повинна любити. Але чим більше я проводила часу в її компанії, тим більше розуміла: любов — це не автоматичний наслідок доброти. Можна любити чи не любити людину, навіть якщо її доброта очевидна, адже почуття не піддаються логіці.

Але що тоді робити, коли поруч з тобою хтось, хто завжди готовий допомогти, підтримати, але чия наявність забирає твою енергію, збуджує роздратування? Я зрозуміла: добро не завжди означає гармонію для тебе. Можна захоплюватися людиною за її вчинки, за її доброту, але цього недостатньо, щоб відчути внутрішню злагоду, щоб бути щасливим поруч з нею.

Ми всі по-своєму хороші, але чи маємо ми право нав'язувати свою доброту іншим, чи вимагати любові, коли нічого не даємо натомість? Буває, що люди, які щиро хочуть бути гарними, насправді просто не відповідають твоїм внутрішнім потребам, а це — теж важливо. Адже любов — це не просто набір гарних слів і вчинків, це ще й вміння розуміти, чи здатні ці вчинки принести мир саме тобі.

Так, кожна людина хороша по-своєму, але це не обов'язково означає, що ми повинні любити її. Важливо вміти визначати свою власну гармонію в світі, де доброта не завжди приходить разом із любов'ю. І це нормально.