Сила кульбабки, якій позаздрять люди

Кульбабка росте скромно, але з такою ніжністю, що всі, хто проходять повз, не можуть не помітити її яскраво-жовті пелюстки, що світіють на сонці, ніби маленьке сонце на землі. Але це не головне. Її сила — в іншому.

У невеликому городі, де земля тісно обіймає кожен корінчик, вона стоїть, не претендуючи на велич, але з неймовірною впертістю, ніколи не здаючись. Кульбабка не має ані шпильок, ані витончених ліній, як у розкішних квітів, які вирощують у теплицях. Вона проста, але її присутність відчувається. Вона є, і це вже сила.

Люди часто дивляться на кульбабки не з захопленням, а з нетерпінням, бажаючи позбутися їх, виорюючи їх разом із бур'янами, ховаючи їх під пальцями від цих маленьких і міцних зв'язків із землею. Та ось що вони не розуміють: кульбабка — це символ стійкості. Її насіння розлітається на вітер, і в кожному його польоті — новий шанс, нове життя.

Часом люди, забігши в місто і поспіхом, забувають дивитися в небо. Вони хочуть бути швидкими, успішними, зберегти свою силу за допомогою грошей і престижу. Але де є справжня сила? Вона — в тій тихій вірі в життя, що не піддається штучним обмеженням. Кульбабка, не знаючи ні страху, ні тривог, кожного року дарує життя новим поколінням, бо її сила в природній простоті, у відсутності страху перед змінами.

Кульбабка не боїться осуду. Вона не прагне бути важливою чи великою, вона просто є. Вона дає своїм насінням шанс вирости в нову кульбабку, в новий світ, де можна бути собою. Їй не треба слави чи нагород — її радість у тому, щоб бути тут і зараз. Її немає в красивих букетах, але вона є в серцях тих, хто здатний бачити.

І саме тому люди, які поглядають на кульбабку, хоча б на мить, відчувають заздрість. Вони заздрять її внутрішній силі — силі бути простою, відданою своїм корінням, без потреби в підтвердженні свого існування. Кульбабка навчає їх важливого уроку: інколи найсильніша річ у світі — це просто існувати, дихати, радіти.