Буде вже пізно

Ти будеш робити їй боляче, а потім робити вигляд, що нічого не трапилось. Гордитимешся своєю непорушністю, твердістю і впевненістю, коли йдеться про неї, а вона... Вона буде плакати в подушку вечорами, стогнати від болю і прощати. Миритися і знову обіймати тебе за плечі. Повір мені, вона сильніша за все на світі, якою б беззахисною тобі вона не здавалася. Почуття будуть виводити її з рівноваги, гаряча кров буде пульсувати у скронях, короткими хвилями випускаючи адреналін. І ось, коли ти прийдеш черговий раз сказати "вибач", їй цього вже не буде потрібно. Вона стане холодною до тебе, друже. Наче нічого й не було, і не дасть побачити, що відбувається всередині. Вона вже не потребуватиме нічого — ні вибачень, ні твоїх змін на краще, ні бажання щось зберегти або виправити.

І все це тому, що немає чим гордитися тобі. Твердість, непорушність і подібні риси показуй іншим, сильнішим за тебе людям, а не перед дівчиною. Чоловік не той, хто пишається кількістю завданої болі чи розбитих сердець, а той, хто витягне це серце з усього бруду, що його оточує. І коли вона нарешті змириться зі своїм болем, біль відчуєш ти. Ти зрозумієш, як увесь цей час вона почувалась. Бо не буває пізно, буває вже не треба.

Бо справжня сила не в тому, щоб завдавати болю чи бути непробивним. Сила в тому, щоб прийняти іншу людину, розуміти її біль і бути готовим підтримати навіть тоді, коли все навколо руйнується. Сила в здатності обійняти, а не відштовхнути. І коли любов врешті залишає тебе, вона не робить це, тому що перестала любити. Вона йде, тому що більше не може витримати болю. Бо справжня любов — це не збереження вигоди для себе, це збереження душі іншого. І коли їй вже нічого не треба, коли її серце зачиняється, тоді ти вперше відчуєш справжню порожнечу, бо зрозумієш, що ти втратив не просто жінку, а частину самого себе.