Мене звати Любов

Привіт, мене звати Любов. Я точно не впевнена, але так мене називають. Та мені більше подобається, коли мене звуть Коханням. В цьому слові більше відображається моя сутність. Це слово, яке зв'язує, яке проникає глибше за всі інші. Воно про єдність, про щастя, про спільний шлях двох душ, які знайшли одне одного.

Напевно, потрібно розповісти трішки про себе, так? Отож, скільки мені років? Зазвичай, всі говорять, що я живу три роки. Та вони помиляються. У мене віку немає. Я вічна. Я не підкоряюсь часу, бо створена самим Всесвітом. З того моменту, як він з'явився, з'явилась і Я. І зникну лише тоді, коли цей світ закінчить своє існування. Я не вмираю, я перетворююсь. Якщо ж у вашому житті я живу тільки три роки, то знайте, то була не я. Ви мене точно сплутали з кимось з моїх колег. То була або Закоханість, або Сильна Симпатія, які прийшли на короткий час. Але якщо приходжу я, то вже не йду.

Де я живу? У твоєму серці. Я завжди там, навіть коли ти мене не помічаєш. Я не обов'язково виявляюсь на поверхні, іноді я дуже глибока, і моя присутність може бути схована за твоїми сумнівами або страхами. Знаєш, не в кожному серці мені комфортно. А хтось із вас навіть намагається мене вигнати, хоча я й порядний житель. Та вам це не вдасться — ви маєте справу з професіоналом. Якщо я вже поселилась, то не зміню свого місця жительства. Я буду там завжди, навіть коли не буде сил більше триматись.

Люди часто запитують: "Як знайти тебе?" Дуууже легко. Я ніколи не ховаюсь і щодня перед вашими очима. Я не є чимось важким чи незрозумілим. Ти просто маєш бути готовим до мене, помічати мене в дрібницях. Я — це вогник в очах, коли ви смієтесь разом з тими, кого любите, це той момент, коли серце затріпоче, а ти раптом зрозумієш, що знайшов своє місце у світі. Я виглядаю так: коли Ігор, втомлений після роботи, повертається додому до жінки та маленької донечки, і замість того, щоб нарікати на важкий день, він іде готувати вечерю, щоб зробити своїм близьким приємно. Це була Я.

Або ж Віктор. Це той самий власник серця, який хоче мене виселити. Він намагається переконати себе, що мене не існує, що він не вірить у мою силу. І ось сьогодні у нього була важлива зустріч з партнерами, зустріч, яку він чекав кілька місяців. Але коли йому зателефонували і сказали, що його мати потрапила в лікарню, він перервав зустріч. Він не думав про фінансові втрати, не розмірковував, скільки часу втратить — він поспішив до неї, щоб переконатись, що з мамою все добре. І це була Я.

Дідуля Антон, якого ще називають Дєд Тоха, приносить хризантеми на могилу дружини вже три роки. Вона пішла з цього світу, але його серце все одно з нею. Він продовжує розповідати їй про своє життя, про те, як проходить його день. І це теж була Я.

Я скрізь. Я у матусиних дзвінках, у татових "Як ти?", у поцілунках коханого, в міцних обіймах дітей. Я в словах, які ти не вимовляєш, в тих поглядах, які не помічаєш, у тих митях, коли твоє серце раптом відчуває щось важливе. Ти можеш вірити в мене чи ні, хочеш ти цього чи ні, але я є. Щодня я стукаю у твоє серце, і прошу впустити мене. Якщо ти мене впустиш, я буду завжди поруч. Я буду крокувати пліч-о-пліч з тобою, навіть коли ти цього не помітиш.

Але правду кажучи, зовсім не тобі вирішувати, де я житиму. Адже факт залишається фактом: я буду там, де хочу бути. І твоє серце не піддається контролю. Бо серцю не накажеш. Я — твоє Кохання.