Розділ 26

Біля дверей стояла молода дівчина, років до тридцяти. Вона виглядала охайно і стримано. На ній була одягнена уніформа покоївки.

– В-вітаю, – непевно сказала дівчина. – Я Ліса, ваша покоївка, – повідомила дівчина і вклонилась.

– Чудово. Ви готові пройти невеличку перевірку? – холодно мовила Таня.

– Так, – знову непевно сказала Ліса.

– Тоді ходімо в кімнату, – принцеса за допомогою магії відчинила свою кімнату і запросила покоївку. Ліса зайшла і за нею зачинилися двері. Принцеса була певна, що чекати небезпеки з її боку не варто. Все ж вона добре розбиралась в людях, і не тільки...

– Лісо, – діловито мовила принцеса, – що ви про мене думаєте?

– Ну-у...

– Відповідайте, як вважаєте насправді. Це ні на що не вплине.

– Чесно, – стиха мовила дівчина, – я Вас трохи боюся. Я була на кількох турнірах і бачила вашу силу вона вражає. А ще ви дуже загадкова. Але... ви, принцесо, надто замкнена. Вам потрібне спілкування і друзі.

– Що ж, дякую за чесність, – мовила Таня. – В мене є ще одне запитання. Ти будеш вірна мені?

– Звісно! Я вірна і вам, і королю, і...

– Мене не цікавить ця відданість. Я говорю про інші стосунки. Більш складні та витончені. Дружбу.

– Дружбу? Але ж я звичайна покоївка... – заперечила дівчина.

– А якщо вважати нас рівними. Я така ж демонеса як і ви. Повірте, я знаю що кажу.

– Якщо так, то я б дуже хотіла дружити з вами, – захоплено сказала дівчина і посміхнулась.

– От і добре. Мені буде приємніше, щоб поруч була подруга.

Ліса зашарілась. Таня знала про непричетність дівчини до махінацій. "Напівдемонеса" добре спілкувалася з керуючою замку, тому ненав'язливо розпитала про ситуацію. Тітка Клава була неймовірною пліткаркою, не зважаючи її високу посаду. Таня кілька годин слухала всі новини від жіночки, але і вловила потрібну інформацію, тож була певна у вірності покоївки.

Принцеса не навантажила роботою дівчину в перший день і після знайомства відпустила. Ліса була дуже рада, карі оченята весело блистіли. Принцеса кілька разів перевірила тести і заховала їх в таємне місце, наклавши на них чари. Таня згадала що дуже давно не гуляла прекрасним королівським садом, тому вирішила пройтись.

Свіже повітря легко повівало. Попри те, що був кінець листопада, погода була незмінною завжди. В королівстві демонів завжди була пора року схожа на весну чи літо. Всюди була зелень, квіти радували ароматом, легенько повівав вітерець і світило пекуче сонце. Принцеса прогулювалася під акуратними деревами, поглядала на ідеально пострижену траву...

– Принцесо, ви вже тут? Радий зустрічі, – дівчина обернулась і побачила Річарда. Він стояв і привітно посміхався.

– Що вас привело сюди, графе Біглі?

– Вирішив прогулятись і обвітрити голову перед завтрашнім випробуванням. Чув, що цього року ви самі складали запитання. Мабуть будуть складнішими, ніж торік.

– Побачите завтра.

– Може натякнете про що будуть запитання? Хочеться бути певним в перемозі.

– Запитання будуть легкими, але більшість їх не пройде. Я певна.

– Вже цікаво, що ви затіяли...

– Дізнаєтесь завтра о десятій.

"Непроломна дівчина. З нетерпінням чекаю наступного дня..." – подумав Річард.

***

В великій аудиторії зібралось багато хлопців. Всі молоді, перспективні графи і звісно ж неодружені. Від такої кількості прихильних красунчиків у будь-кого голова пішла б кругом, але не в принцеси. Хлопці вороже перезиралися. Суперництво підвищувало навіть навколишню температуру.

– Доброго ранку, – привіталась принцеса своїм тоном. – Цього року все буде трохи інакше. Замість звичних для вас домашніх тестів, будуть мої відкриті запитання. Хочу попередити, що списування марно. Нічого з цього ви не знайдете. Отже, розпочнімо. На запитання ви маєте відповісти відповідно до вашої точки зору. Відповіді, які потішать мене ви все одно не знаєте, тому сподівайтесь лише на власний світогляд.

Графи зашаруділи листками і ручками, відповідаючи на перше запитання: "Яким, на вашу думку, має бути ідеальне побачення?" Спочатку юнаки не зрозуміли завдання, а в більшості на обличчі читався цілковите непорозуміння. Зазвичай тести були з історії і прикладної магії, а також з різних точних наук. Цього року і справді було все по іншому.

– Які б ви квіти подарували дівчині? – оголосила наступне запитання принцеса.

На це питання всі відповіли швидше. А далі був повний завал. Питання ніби легкі, але ніхто ж на них не знав відповіді.

– Який напій я зазвичай п'ю на балах? Які мої улюблені квіти? Скільки в королівському саду сортів квітів? Яких видів є шоколад? Який одяг ви б хотіли побачити на своїй дівчині? Де має проходити весільна церемонія? Що б ви зробили, якби дійшли до фіналу? – Таня озвучила ще купу подібних запитань, і нарешті сказала останнє. – Як мене звати?

– Але це ніхто не знає, – вигукнув грубий бас з заднього ряду.