Розділ 24

Таня вийшла з ванної кімнати в одному рушнику, а іншим сушила волосся на голові. Вона підійшла до свого рюкзаку по змінний одяг.

– Оу... А так тобі дуже навіть личить, – почувся ззаду голос.

– Відвернись, – заверещала Таня.

– Чому? Мені подобається, – сказав Назар і хитро посміхнувся.

– Хочеш побачити найгірші закутки Пекла? – з викликом запитала дівчина.

– Якщо з тобою, то я не проти...

– Годі жартів. Вийди. Мені потрібно одягнутись.

– Ні. Ти казала, що повернешся за дві години. Час вийшов...

Таня набурмосилася, схопила змінні речі і повернулася до ванної кімнати. Вона зачинила двері та одягла світло-блакитну коротку сукню без бретель. Потім дівчина вийшла до нахабного парубка.

– І чим це відрізняється від рушнику?! – саркастично запитав Назар.

– Ох... І що ти в цьому розумієш...

– І справді, – підійшов він ближче і ніжно поцілував у щоку. Веснянки вкрились рум'янцем.

– До речі, – мовив він, – я придумав бажання...

– Тільки в межах розумного.

– Все так і є. Ось, – Назар дістав з кишені листа. Таня захотіла взяти його, але він здійняв руку. Дістати пакуночок було б важко, бо Таня на голову нижча за свого парубка.

– І що там? – не стрималася дівчина.

– Колись дізнаєшся... А зараз, хм... дай свою сережку, – Таня зняла ту саму "загублену" сережку і дала її Назару.

– Дякую, – сказав він і поклав її в конверт, після чого відкрив липку стрічку й заклеїв конверт.

– Це щоб ти потім не казала, що я змінив конверт.

– Яка різниця?! Я все одно не знаю що там. І що ти лише задумав...

– Дізнаєшся.

***

Назад вони їхали також потягом. Втомлені діти ввечері майже одразу вляглися спати. Ритмічний стукіт коліс по колії, хилив в сон як колискова. Тані не спалося під такий акомпанемент, тому вона взялася читати це одну надзвичайно ванільну книжку в телефоні. Черговий "непередбачуваний" поворот і щасливий кінець. Тані подобалися такі історії. В них не було особливо ніякого сенсу, вони були всі схожими і про читанні лише витрачали час. Отже, Таня читала надзвичайно ванільну історію. На верхній полиці трохи похитувало і іноді здавалося, що якщо колихне більше, то тебе скине прямо на сусіда знизу, або на прохід. Її злякав телефонний дзвінок. Він розгримався нестерпним звуком, хоч це і було улюблена мелодія. Таня швидко вимкнула цей звук.

– Так, – взяла вона слухавку і тихо мовила.

– Вийди до виходу з вагону, – сказав чоловічий голос, а далі – «піп-піп-піп».

Таня здивувалася такому дзвінку, але все ж вийшла. У назначеному місці її чекав ніхто інший як Андрій. Він мовчав і дивився в екран телефону. Дівчина подумала, що то не він її викликав і круто розвернувшись попрямувала назад.

– Зачекайте, – сказав хлопець. Але, це був не його голос.

– Андрій? Це ж не ти. Я вже десь чула цей голос. А... Ви ж той нахабний чоловік, що не знає законів, – сказала Таня, а в голові зневажливо і роздратовано – "Беніс"

– А ти не така проста, Таню.

– Ну і що вам від мене потрібно?

– Ти з першої зустрічі знала хто я, чи не так? То чому так зухвало поводилася?

– Спочатку ви поверніться до своєї форми. Не бажаю говорити про серйозні речі з тим, кого вони не стосуються.

– Гаразд, – сказав він і знову став собою, тобто Бенісом.

– Так краще. Що ж, я відповім на ваше запитання так, щоб ви зрозуміли. Ви ступили на територію противника, на території підвладній іншому. Якщо перебуваєте на планеті, то дотримуйтесь людських законів.

– Зрозуміло. Але субординацію ніхто не відміняв. Ви... Ти підконтрольна мені. Я зацікавився таким феноменом. Напівдемон... Ти не мала так чинити. Яку ж кару мені тобі вигадати? – сказав він хитро.

– Не маєте права.

– Що?!

– За законом "про відносини нечистих і людей" стаття 18: "Напівдемони можуть перейти в світ людей, після проходження тесту на сумісність з людським світом та розуміння їх побуту і світоглядів". А я вже подала заявку на проходження цього тесту, тому зараз вважаюся нейтральною.

– Хитра малеча. І чому ж тобі у Пеклі не подобається?

– А це вже точно не вашого розуму справа.

– Взагалі-то, у мене для тебе є прекрасна пропозиція...

– Я слухаю.

– Ти станеш моєю особистою покоївкою до кінця літа і матимеш великий протекторат, і статок.

– Дякую за пропозицію, але, – Таня задерла рукав футболки і зняла прикриття для шраму, – я вже служила вам. І це нічим добрим не закінчилося, – ця пропозиція неймовірно розізлила Таню. Вона кинула "до побачення" і повернулася на своє місце. Ошелешений принц стояв і згадував коли вони могли зустрітися і звідки цей шрам.

Коли Таня повернулася, на її верхній полиці був ще один сюрприз. Вона забула увімкнений телефон і він розрядився повністю. До того і так було мало відсотків заряду, а тепер всього лише один. "Супер!" – подумала дівчина і вимкнула телефон. Тепер їй доведеться також лягати спати. Вона збила подушку і довго про щось думала перед тим, як поринути в країну снів. Їй снився дивний сон...