Розділ 22

Після вечері дітям знову дали вільний час. Сонце сіло ще нижче і майже сховалось за обрієм. Таня сходила до кімнати і змінила зелену сукню на білу футболку та короткі джинсові шортики. З розпатланого волосся знову зв'язала тугий хвіст і вийшла з кімнати в коридор, де її чекав Назар. Він ніжно взяв її за руку і підніс її до своїх вуст, легко доторкнувшись, поцілував пальці. Від цього жесту веснянки знову вкрились червоним слідом. Хлопець хитро посміхнувся.

– Ходімо прогуляємося, – сказав він.

Таня мугикнула в знак згоди і притиснула до себе його руку. Серце радісно калатало всередині, хотілось посміхатись, і вона не стримувала посмішку. Коли вони вийшли з готелю, то Назар повів її до супермаркету. Вони купили морозиво і пішли до парку. Біля високого дерева вони сіли на лавочку та їли смаколики.

– Знаєш, – почав Назар, – може ти не поїдеш здавати екзамени до Пекла? Там зараз дуже небезпечно. Кріс розповідав, що знайшли якусь зачіпку для пошуку принцеси. Тому зараз повно шпигунів. Я не хочу, щоб ти постраждала.

– Я б і не проти залишитись тут, з тобою, – сказала вона поклавши голову йому на плече. Чи то від слів, чи від такого жесту і його щоки вкрилися рум'янцем. – Але ж екзамени. Не знаю чи можна буде якось їх пропустити.

– А якщо я домовлюся з Крісом?

– Якщо...

Вони доїли морозиво і сиділи в парку, слухаючи тихий шелест листя.

– О, знову ти! Напівдемон, – почувся ззаду глузливий голос Віталіса. Він не впізнав Назара, бо він був не у демонському вигляді, як минулого разу. – З тобою ще й хлопець. Непогано влаштувалась. Хлопче, хочу тебе засмутити, вона лише дурне дівчисько. Не ведись на неї.

Назар хотів щось сказати, але Таня його зупинила.

– Моє життя не твого розуму справа. Ти ще не доріс до такого рівня, – сказала вона тихим і власним голосом.

– Що?! Як ти, нікчема, посміла таким тоном говорити з лордом?! – розізлився Віталіс. Таня підійшла до нього і зверхньо посміхнулася.

– Як бачиш, легко. І ще раз це зроблю, якщо буде потрібно.

– Ах ти... – замахнувся він, щоб дати ляпаса, але...

– Ні, – зупинила Таня його руку і дала іншою ляпаса по лівій щоці. – Ні. Ні. Ні...

На кожному "ні" граф Бренес отримував ляпас. Це викликало в нього скажену лють. Він нічого не міг вдіяти кілька секунд, через непередбачувані дії цієї "тваринки".

– Забери свої руки, інакше я тобі їх зламаю! – Горя вийшов уперед і грізно подивився на дівчину.

– Захисничок... А що, господар сам не впорається? Може чесна дуель, а?

– Це тобі не казочка, мала, – повернувся до тями Віталіс. – Я не ведуся на такі дитячі розіграші. Якщо не хочеш проблем, через свої дії, тоді виконай те, про що я тобі казав. Що, боїшся? – хлопець знову перейшов на свій улесливо–зверхній тон, і стиснув праву руку Тані.

– Нізащо, – просичала вона. – Я краще самовільно здамся в пазурі молодшого з братів Лінаруса.

– Хм... То для тебе краще тортури від Каспара, ніж зустрічатися зі мною?

– Ти хочеш не зустрічатися, а переспати і кинути. Чи я не права? Ти так чиниш з усіма дівчатами. Особливо тобі подобається дразнити напівкровок.

– Ти все одно будеш моєю!

– А от і ні!

Віталіс міцно притиснув її до себе, щось шепочучи на вушко. Від цих слів вона стиснула губи. Коли він закінчив, Таня вирвалась з його обіймів і подивилась пригніченим поглядом. Вона ледь помітно кивнула в знак згоди, взяла за руку Назара і попрямувала геть від зграї хлопців. Вони пройшли повз високі дерева, освітлені ліхтарями, деяких із своїх однокласників, Олю із Андрієм...

Вони мовчки йшли аж до кімнат, а потім Назар різко смикнув Таню за руку і завів до себе з Андрієм кімнату. Назар замкнув двері і "кинув" дівчину на ліжко. Він притиснув її до м'якого матрацу своїм корпусом і пильно подивився в очі. Зелено-карі очі Тані намагалися щось угледіти в обличчі Назара, вона хотіла зрозуміти, що відбувається. Він потягнувся до її губ, і...

– Назаре, відчини двері. Чому ти замкнувся? Ей...

– Андрію, ти геть не вчасно! – зірвався Назар і встав з ліжка. Він хотів піти відкрити двері, бо це не лише його кімната і він не може не впускати сусіда. Таня схопила Назара за руку і притягнула до себе. Вона міцно його обійняла і уткнулась носом в його груди.

– Ні, – прошепотіла вона. – Я хочу зараз залишитися з тобою. Скажи нехай піде, – Таня підійняла на нього оченята, і... він не зміг їй відмовити.

– Андрій, можеш переночувати в Олі? – сказав Назар, привідкривши двері і залишивши Таню у кімнаті так, щоб її не було видно з проходу.

– Я звісно не проти, але в неї є сусідка по кімнаті...

– Вона у мене. Але це секрет, – прошепотів Назар.

– Я зрозумів, – Андрій подивився на друга хитрим поглядом. – Я могила. Можеш лише віддати мені зарядку від телефону?

– Так. Зараз, – сказав хлопець і швидко приніс те, що просив Андрій. Він ще раз зацікавленим поглядом подивився на Назара і пішов у кімнату навпроти.

***