Розділ 21

Таня прокинулася на своєму ліжку. У голові був туман. Вона підвелася та глянула на годинник. Він показував сьому ранку. Дівчина неспішно встала і пішла в ванну кімнату. Вона бризнула крижаною водою на обличчя і подивилася в дзеркало. Обличчя було без жодного сліду вчорашніх побоїв, мішків під очима не було, але губи все ж сухуваті. Вона сходила косметичкою, намастивши губи зволожуючою помадою, взялася розчісувати волосся. Воно в Тані завжди було туго заплетене в якусь зачіску. Дівчини сама дивувалася довжині свого волосся, коли проводила по ньому гребінцем. ЗаплівшиЗаплевши тугу косу, дівчина позіхнула і сперлася на умивальник. Ранкову тишу порушив голосний писк телефону. Оля неспішно підвелася і прийняла дзвінок, змусивши подругу секунд зо двадцять слухати набридливий звук. Оля сонно щебетала. Мабуть, то був Андрій – рання пташка. Вони говорили про майбутній похід до музею. Оля гиготіла, не зважаючи на те, що навіть не глянула в сторону ліжка Тані, яке могло бути не пустим. Холодна вода зняла сон як рукою. Таня тихо привіталася з Олею та вийшла з кімнати в коридор. Вона трохи грюкнула дверима, і вийшовши, сперлась на двері. В кінці коридору, де знаходилася кімната дівчат, було вікно, біля якого на підвіконні стояв вазон. Фіолетові фіалки цвіли ніжним кольором, горщик яскраво виблискував під променями сонця. Таня посунула тюль у бік і визирнула у вікно. З другого поверху вид упивався в сусідню будівлю, тому не був захопливим. Цегла на будинку навпроти потріскалася від давнини, маленькі чорні смужки розбіглися по рудому полю.

Неочікувано на плече Тані лягла чиясь рука, від чого вона різко обернулася. Знайомий хлопець дивився на неї серйозним поглядом.

– І? – спокійно мовила Таня.

– Дісталось вчора? – запитав хлопець.

– Так. Однокласник допоміг, тому не так сильно дісталось, як завжди. Льюї, що ти тут робиш? Не провідати прийшов же. Давай до справи. Скоро прокинуться інші. Твоє обличчя вони знають.

– Мене відправила Маргарет. Вона під домашнім арештом, тому я тут.

– Що сталось? – сказала Таня, а рука стиснулась в кулак.

– Підслухала розмову свого батька з твоїм братом, – від згадки про родича дівчина сильніше стиснула кулак і цього разу від злості. – Вони можуть вийти на тебе. Знайшли якусь річ, яка належить тобі. Здається якусь сережку. Ти ж знаєш, що це небезпечно? Будь надзвичайно обережна. Зараз слідкують за усіма, хто контактував з тобою тієї ночі. Ці десятикласники також під підозрою, вже засилають розвідників і шпигунів. Може навіть молодший Троцький замішаний в цьому. Не сильно довіряй йому.

– Я зрозуміла, – серйозно відповіла Таня. – Будь певен, мене не викриють.

– Гаразд. Буду тримати тебе в курсі новин. Поки не сунься в Пекло.

– Після поїздки я маю повернутись. Екзамени і все таке.

– Тоді будь обережною. І забудь поки про тренування. А також заховай усі магічні речі, чи те, що зв'язано з нашим світом. Я спробую якось вирішити це питання. Ти головне не світись.

– Все настільки серйозно?

– На жаль.                          

– Зрозуміло...

– Мені потрібно йти. Бувай, – сказав Льюїс і обійняв дівчину. А вона обійняла його у відповідь, і він зник.

Настрій в Тані зіпсувався остаточно. Вона заплющила очі і зробила глибокий видих. Її втеча до нового життя була на грані зриву. Вона розуміла, що якщо її повернуть назад, то колишнє лялькове життя буде казкою. Їй заборонять геть усе. Починаючи від вибору сніданку і закінчуючи тренуваннями. Останні просто заборонять. Незважаючи на її вміння і талант, в очах батька вона залишиться красивим предметом декору. А хвилюється він через те, що занадто жадібний, не терпить непокори. Бути під його впливом, а тим паче під гнівом, смертний страх. Він не подивиться на родинні зв'язки чи чисту кров. Принцесі точно буде непереливки...

За своїми думками Таня не помітила, як однокласники почали прокидатися і грюкати дверима – спускатися на сніданок. Дівчина повернулась, вона побачила як Оля з Андрієм за ручку ідуть до сходів. Серце вже від цього не боліло, почуття зникли, ніби, а ті дивацтва, які раніше подобались, тепер неймовірно дратують. Таня дивилась їм у слід, перевела погляд на килим і знову повернулась до вікна.

– Ей... Ходімо на сніданок, – почула дівчина із–за плеча.

– Ага, – сказала вона і повернулась.

Спідниця зеленою сукні шелестнуласьшелеснулась, а ноги обернулись і вона вже стояла обличчям до Назара. Вона пильно подивилась йому в очі, оглянула обличчя, волосся, губи. З вікна дунув вітер і вибив прядку волосся з хвостика. Назар заправив її за вухо дівчині та зупинив руку на щоці, повільно спустив її на шию...

– На сніданок, – закричала Інна Віталіївна, чим сполохнула цей момент.

– Вибач... – швидко сказав хлопець і зі швидкістю вітру побіг вниз. Таня злегка труснула головою і пішла вслід за Назаром.

Після трапези десятикласників, вчителька повела на екскурсію містом. Вони проходили повз старовинні будиночки, ратушу, вчорашній парк... Екскурсовод захоплено розповідала про багату історію Львову: численні повстання та боротьба за незалежність. Їх поведи також поглянути на славетний Львівський Університет, де працювала українська еліта вісімнадцятого-дев'ятнадцятого століття. Вони проходили повз першу кав'ярню і скуштували там каву. Вона була запашна і пряна. Таня уважно хапала інформацію, роздивлялася архітектуру. Час від часу вона помічала на собі довгий погляд Назара, що наганяло деякі підозри. Але дівчина знала, що він на це не здатен, хоча остерігатись зараз варто. Не відомо, чи хтось стежить за їхнім класом.