Розділ 18

Таня зайшла в заклад під назвою "Спектр". Це невеликий ресторанчик на окраїні міста. Він знаходився в одному мікрорайоні з її квартирою, тому був гарним місцем. Робота була не складною – потрібно було обслуговувати клієнтів і виконувати їхні примхи. Якщо все добре виходить, то дадуть ще й чайові. Робота була до другої-третьої години ночі. Але це все не важливо. Головне для неї це спілкування з людьми, глибше розуміння їх натури, звичок, вподобань, манер. Таня прекрасно розуміла, що кожна людина унікальна, але в цілому вони схожі, виховані за однаковими стандартами і нормами.

– Привіт, – сказав дорослий хлопець, років двадцяти трьох. В нього були карі очі і коричневе волосся. Він був дуже високим і мав підкачане тіло, харизму... Одним словом, улюбленчик дівчат. Він працював на барі, тому там завжди був великий натовп його шанувальниць десь його віку.

– Привіт, Сергію, – привіталася дівчина і попрямувала до роздягальні. Одягнувши свою форму, що складалась з класичних чорних брюків та білої сорочки, Таня повернулася в зал.

– Як справи? Ще не завалила навчання? – саркастично запитав хлопець.

– Ні. Як і раніше старанно вчуся.

– Молодець. Ну що ж, іди до роботи.

– Так.

Після зміни, після купи діалогів та розмов, Таня поверталась додому. Годинник показував майже опів на третю. Було геть темно, але доріжку освітлювали ліхтарі. Біля місцевого магазину прошмигнула тінь і зникла за якоюсь будівлею. Таня напружила м'язи й пришвидшила крок. Їй здавалось, що за нею хтось стежить. Вона різко зупинилась і озирнулась навколо. До неї підійшов чоловік – кремезний, високий, на вигляд років тридцяти. Ліхтарі освічували його карі очі та чорне скуйовджене волосся.

– Привіт, – сказав високий, худющий, немов скелет чоловік.

– Емануіл? Що ти тут робиш? – з якимось острахом запитала Таня, але впевнено стояла на ногах.

– Ну що з тобою? Чого така серйозна? Може прогуляємось? – лагідно запитав він.

– Серед ночі?! В мене взагалі-то є плани на цей час – поспати. Ще й день був важкий. Так що ти хочеш?

– Ну... Моя мила Таня не приходить на уроки, пропускає екзамени та взагалі рідко з'являється в академії. Може поясниш?

– У мене тут навчання. До того ж я здаю всі екзамени в червні. Ви ж знаєте.

– І тому ти серед ночі вештаєшся на вулиці?

– В мене були справи.

– Які справи? Твоє життя це фарс. Ти не ти, а гарна лялька. Дуже гарна лялька. Розумна. Напівдемони ніколи не бувають на навчанні у людей так легко, вони завжди довго вчаться перед цим. Ти виняток. Тому і зацікавила мене. Мила, ти не маєш мати секретів від свого наставника і графа Троцького. Ти моя мила лялька, маріонетка. Тому ти зараз все мені розповіси, золотце.

– Годі, – втрутився чийсь голос.

– Графе, – поклонився Емануіл.

– Ваша розмова відбудеться згодом. Мені потрібна ця леді, – сказав він серйозним тоном.

– Так, звісно. Я тоді піду, – сказав чоловік та зник за рогом. Там він телепортувався в свій кабінет.

– Що ти робиш тут о такій порі? – Таня відійшла від свого рятівника.

– Це я в тебе хочу запитати, – сказав сердито Назар.

– І чому всіх турбує моє особисте життя? На побаченні була. Задоволений? – роздратовано мовила дівчина.

– Ні. Ти не там була. Чому ти кажеш не правду?

– Я демон. Маю право, – стишила вона голос, але говорила все ще роздратовано. – Всі ж демони погані, лихі, підступні і тому подібне. Яке кому діло, до маленької дівчинки. Крихітної і безпорадної. Слабкої, наляканої, милої дівчинки. Чи стерво? Не знаю, хто я. Може й не демон. Якесь дивне відчуття. В тебе також все пливе?

– А ну, подивись мені в очі, – підійшов Назар і охопив руками Таніне обличчя.

Райдужка була повністю чорною. Очі бігали по білим орбітам і не знали де зупинитись. Пальці тремтіли і були холодними, як лід. З чола збігали капельки поту. З нею точно було не все добре. Назар кинув білу круглу намистину на асфальт. Вона вибухнула, випустивши купку диму, він окутав Назара і Таню, яку він до себе прижав. Згодом дим розвіявся і їх там уже не було.

Вони опинились в кабінеті у старшого Троцького. Він перебирав папери за своїм столом, уважно читаючи їх. Спочатку Кріс м'яко кажучи був шокований пізньою появою брата та учениці. Він швидко підвівся і попрямував до них.

– Вона дивно себе поводить. Говорить якусь нісенітницю і... подивись на її вигляд.

– О, ні, – скрикнув Кріс.

Він взявся бурмотіти щось собі під ніс. В його руках запалав чорний вогник. До Тані долинули звуки цокотіння годинника. Воно немов потрапило в саму голову і кожен бам прагнув зруйнувати голову. Кожен стук здавався вічністю. Тіло переповнилося важкістю, а згодом стало таким легеньким. Кріс завершив складне заклинання і залишилось лише його застосувати. Вогник пробігся по тілу, зробивши два кола він зупинився в області серця. Ніби тоненька голочка зайшла в м'яку тканину, опустився в груди. Голова в Тані знову запаморочилась, люстра почала танцювати перед очима і вона провалилась в сон...