Розділ 17

"Які ж нудні були ці канікули... Ніколи не думала, що час може йти так повільно. Хоча ні, думала. Оля поїхала з батьками до її бабусі на всі канікули. Як розповідала Оля, в тому місті, де живе її бабуся, багато кав'ярень, кафе, кілька музеїв та пречудовий кінотеатр. Маргарет з своїм хлопцем не змогли зі мною зустрітись. Крім екзаменів з теорії та практики їх чекав бонус у вигляді додаткових занять, через поганий настрій викладача і факт того, що вони потрапили під гарячу руку. В академію Троцький мене не викликав. Тому було нудно. Я подивилась левову частку рекомендацій в ютуб, безглуздих передач по ТБ, та майже завершила вивчення бібліотеки пані Олексії. Деякі прийоми мені ще не вдаються, тому я їх відробляю і стараюсь над ними. Але через моє велике терпіння, мої спроби не тривають більше години, якщо в мене не виходить. Також я відточувала свої здібності в матеріальній та бойовій магії. Але все одно нудно. Зараз вечір неділі, а мені нічого робити. Домашка готова, портфель складений і чекає біля столу. В квартирі прибрала вже в четверте за тиждень. Бездіяльність – найбільша кара. Почуття, що тобі нічого робити – гнітить, робить дратівливим. Мені не самотньо, а нудно. Хоча і трохи самотньо. Геть трохи".

Таня сиділа навпроти вікна і дивилась на миготіння ліхтарів. Вони вабили своїм сяйвом і пропонували розім'яти крила. Останній раз Таня літала в середу. Тоді вона вирішила їх провітрити. Дівчина робить це не часто, адже вони викидають великий слід енергії, яку можна відстежити. Тому чорні пірини рідко вилазять на поверхню. Ставало все темніше, доки не стало зовсім чорно. Небо затягли дощові темні хмари, але дощ ще не йшов. Таня ще трохи так посиділа і пішла спати. Їй снився чудовий сон, але на ранок вона його не пам'ятала. Як же образливо, коли не запам'ятовуєш сни. Не пам'ятаєш своє інше вигадане уявою життя.

Після ранкових зборів, і повертання за спортивною формою для уроку фізичної культури, Таня прибула до шостої школи. Під ногами був мокрий асфальт, а згори світило сонце, змушуючи примружувати очі. Таня чудово виспалась, тому у неї був чудовий настрій. Весело крокуючи, вона зайшла в клас. Її настрій перебила наступна сцена. Оля в обнімку з Андрієм. Ну от, настрій впав. Але Таня не дозволила йому сильно опуститись і думками підняла вгору.

– Привіт, – весело сказала Таня, обійнявши подругу. Андрій уже відступив, коли побачив, що до них хтось наближається.

– Привіт, – привіталась Оля, а Андрій пішов вперед.

– Я скучала. Як в тебе справи? Що робила? – поцікавилась Таня.

– Все добре. З бабусею та дідусем було весело. Ми ходили в кіно і гуляли нічним містом. Справді в ночі. Це неймовірно. Повітря було таке холодне, що я навіть замерзла, – емоційно розповідала Оля.

– Зрозуміло. Ну а я була тут, у місті. Нічого особливо цікавого не було. Навіть чекала початку четверті.

– Хм... Це добре, що в тебе така жага до знань.

– Скоріше до дій. Бездіяльність втомлює більше за будь-яку роботу.

Оля посміхнулась. Дівчатка приготувались до уроку. І саме вчасно, бо до класу залетіла класна керівничка Інна Віталіївна. Початком семестру мала бути фізика, але вчителька попросила її віддати цей урок їй. Головнокомандуюча 10-Б була молодою та жвавою. Вона худа, красива, чорнокоса з милим носиком і сірими очима. Вона ідеально вписувалася в компанію і сходила за їх однолітку. Деякі вчителі навіть плутали її з ученицею.

– В мене є чудова новина, – почала Інна Віталіївна після початку уроку. – За вашим бажанням, ми їдемо на початку літніх канікул у культурну столицю нашої країни...

– Ура! Львів! – почали радісно викрикувати учні.

– Так. Саме туди. Ми їхатимемо потягом. Сядемо по обіді, а ввечері вже будемо у Львові. Поїздка триватиме три дні і дві-три ночі. Ми погуляємо по місту, зайдемо в кілька кав'ярень, може, відвідаємо якийсь музей. Одним словом, відпочинок по повній програмі. Тож, обговоріть це з батьками.

Після цього почались радісні викрики і обговорення. До кінця уроку вчителька з учнями подивилась на різних сайтах ціни готелів та вони обирали маршрут подорожі.

– Ти поїдеш? – запитала Оля.

– Звісно. Це перша моя поїздка з класом. Я не можу це пропустити. До речі, ти вже колись була в Львові?

– Так. Якось з батьками. Мені дуже сподобались доріжки з бруківки та маленькі вулички, на кожній з яких є затишна кав'ярня чи кафетерій. А ще я була в музеї скла. Там дуже цікаво. І в Львові дуже смачні солодощі, особливо шоколад. Там зібрався справжній український колорит. А ще у місцевих жителів цікава говірка.

– Звучить багатообіцяюче. Мені вже не терпиться поїхати.

– Мені також.

Урок пройшов швидко, майже непомітно. Класна керівничка попрощалась з своїми підопічними і вийшла з класу. Наступним уроком залишалась фізика, тому перерва була для вивчення і повторення формул. Пара фізики без самостійних, то велика рідкість і радість. Самостійні неочікувані, але всі знають, що вона може бути. Оля муштрувала Таню формулами. В Олі вже вривався терпець. Її жертва науки знала їх, але не показувала цього і уникала факту їх знання. Таня справді не блищала знаннями в цій галузі, але знала навіть на рівні з подругою, яка була найкраща в класі з фізики. Після "неочікуваної" самостійної, в кінці дня, була фізкультура. Ніби простий предмет, але такий ненависний. На інших уроках можна не слухати вчителя чи гратись на телефоні, а от тут лінивим не дадуть такого спуску. Всі бігають, розминаються, виконують вправи... Під час бігу Таня підковзнулася і боляче забила коліно. Учитель, що вів урок, не звернув на це уваги, а Таня не любила зайвої уваги, тому встала і мовчки побігла далі. Нога нестерпно боліла, хоч крові і не було. Після двох уроків спорту, втомлених дітей відпустили. Вони швидко передяглись і пішли додому. Тані та Олі було, як завжди, в одну сторону до автобусної зупинки, тому вони пішли разом весело щось обговорюючи. Нога все ще боліла, але Таня стримувала біль та не подавала вигляду. Вдома вона помітила на правому коліні величезний синьо-червоний синець. Вигляд у нього був поганим. Таня намастила засобом від болі та продовжила роботу за своїм розкладом. Але виключила з нього нічне тренування, щоб дати змогу нозі відпочити. Зробивши домашнє завдання, якого на подив було не так і багато, через те, що дівчина зробила його ще на канікулах. До сну залишалось багато часу. Дивиться якийсь фільм або читати книжку не хотілось. Спати також не було бажання. Біль в нозі трохи затих, але все ще давав про себе знати. В Тані знову було це жахливе почуття бездіяльності. Почуття, коли хочеш щось зробити, але не знаєш що. Коли лінь вимагає дотримуватись її побажанням, а сама натура прагне до дій. Перевіривши в черговий раз стрічки в соціальних мережах, вона все ж вирішила чим зайнятись. Готувати вона навчилась, прибирати та шити також. А от в'язати не дуже. Тані не вистачало терпіння для цього. У 9 класі, коли вони вчили цю тему на трудовому навчанні, дівчина не один клубок нервів витратила, щоб зв’язати дрібний тренувальний візерунок. А тепер, коли нічим зайнятись, вона вирішила спробувати знову. Може вийде? Після години мук, у неї щось таки вийшло. Це був початок шарфу, завдовжки близько 15 см. Темно–сірі нитки стали початком майбутнього шарфу. Навіть Тані було не зрозуміло навіщо вона його робить, коли далі буде тепла погода, але було нудно, тому щоб хоч якось себе розважити, вона продовжувала цю справу. О десятій вечора, дівчина приготувала собі вечерю, повечеряла і лягла спати в роздумах про наступний день.