Розділ 15

Після чудових вихідних в компанії самої себе, Таня повертається в школу. Зараз єдиний раз, коли вона налаштована аж так серйозно. Раніше ставлення до всього було також серйозним, але зараз по особливому. Кожна клітина тіла бажає працювати і вчитися. А також втомлене тіло, після тренувань без перериву, бажає відпочити. Але Таня вирішила відкласти мрію тіла і задовольнити його клопотання після школи. Ідучи дрібними, але впевненими кроками від маршрутки, дівчина роздивляється природу. На деревах підросли бруньки, трава вже на кілька сантиметрів визирає з-під землі. Сніг весь розтанув і сонце світить особливо, по весняному. Навіть повітря змінилося. Воно передає іншу енергію. Не холод чи мороз, а тепло.

– Ти чого не відповідала на повідомлення? – від насолодження погодою, Таню відволік знайомий голос.

– І тобі привіт, – відповіла вона.

– Ти чуєш? Я хвилювалася, що ти зникла, – ображеним голосом сказала Оля і надула рожеві губки.

– Не хвилюйся. Я їздила в інше місто, а телефон забула зарадити. У мене було лише 20%, тому вимкнула телефон. Для екстрених дзвінків, – сказала Таня.

– В інше місто? А навіщо? – продовжувала допит Оля. Вона не любила, коли її подруга чогось не договорює, тому витягувала кожне слово.

– Потрібно було дещо зробити...

– Привіт, – привітався Андрій, що пройшов поруч.

– Привіт, – усміхнулася Оля.

– Ага. Нам час до школи, а то на уроки запізнимся, – байдуже сказала Таня.

– Але ж до уроку ще більше, як двадцять хвилин, – заперечила Оля.

– Зустрінемось у класі, – Таня рушила вперед.

Дні пролітали швидко, особливо в Олі. На перервах Андрій спілкувався з нею, легко обіймав та тримав за руку. Олі це було приємно. Часом вона не помічала, що поруч Таня. Для неї ж ці дні були важкими. Навіть додаткові навантаження в школі, зосередженість та тренування цілими ночами не допомагали викинути з голови ту ситуацію. Серце обливається кров'ю, коли вона бачить, як вони тримаються за руки, або просто поруч. Навіть його вигляд, думка про нього обсипає всю дівчину малими колючками. Вдома вона дозволяє собі пустити сльозу, але розкисає не на довго. Через ці почуття, Таня старанніше вивчає магію. Вона перейшла навіть до забороненої та неймовірно високої магії. Їй книжки дає одна старенька леді, в якої дівчина орендувала кімнату. Олексія Федорівна дуже добра і мила жіночка. В них склалися гарні стосунки. Таня обов'язково провідує стареньку і проводить з нею час. Олексія Федорівна має бібліотеку книг з "вищої дисципліни". Вона їх колекціонує ще з дитинства. Олексія не з багатої сім'ї, проте намагалася отримати бажані рідкісні книги. Отже, Таня час від часу бере книги у неї та вивчає. Більшу частину бібліотеки за останні роки Таня освоїла. Кожне наступне заклинання давалось легше, але не одразу.

На полі темноцвітів, де Таня завжди тренується, до неї прийшла ідея. Тому вона подзвонила старій подрузі.

– Привіт, Моніко, – привіталася Таня.

– Привіт, – долинув голос з телефону. – Що потрібно? Просто так ти не дзвониш. Кажи, що сталось? Допоможу, чим зможу.

– Так, ти права. Мені потрібна твоя допомога. Потрібно, щоб ти подивилась ниті долі двох людей. Зможеш?

– Звісно, золотце. Але...

– Добре. Що ти за це хочеш?

– В цей четвер пройде виставка дорогоцінних прикрас. Мені потрібен головний лот. Дістанеш?

– Спробую.

– Як завершиш, чекатиму тебе у себе.

– Побачимось.

– Ага.

Дівчина поклала слухавку.

– Це буде післязавтра. Потрібно дізнатись про ту прикрасу. Впевнена, що Моніка не просила б звичайну прикрасу. Та й навіщо їй їх стільки? Тим паче, вона ангел і може створювати їх сама. За даними організаторів вечору, мінімум кілька мільйонів доларів коштує та дрібничка. Або... Може схитрувати. Я ж демон як не як. Завтра зустрінусь зі старою подругою.

На наступний день Таня після уроків вирушила до Моніки. Ангел жив не далеко від столиці, тому шлях зайняв лише дві години. Звісно крилами було б швидше, але два але... По-перше, ангели трохи скептично ставляться до демонів. Без неприязні, але обережно. По-друге, їй не можна показуватись в демонському вигляді. Принцесу досі розшукують, тому потрібно бути обережною. Заплативши за дорогу, Таня вийшла з карети. Перед нею стояв величезний будинок. Він був збудований у стилі бароко. Чудова ліпнина прикрашала фасади і колони, що стояли біля головного входу. Ідеальна симетрія була присутня в кожному елементі дому. Таня підійшла до входу, та натиснула на дверний дзвінок. Двері відкрив Стефан – людина, яка працювала на Моніку. Він привітався і запросив її увійти. Стефан був дорослим чоловіком, років сорока. Він працював дворецьким ще за батьків дівчини, але вони переїхали в столицю, тому тепер вона живе сама. Фрак сидить на Стефану дуже добре. Випрасуваний комірець виглядає з-під жилетки. Коричневе волосся, що мало трохи сивини, придавало йому шарму. Чоловік вів Таню до кабінету своєї пані. Ідучи бежевим коридором, Таня уловлювала запахи квітів, що стояли в коридорі. Далі по курсу були сходи. Підлога зі світлого дуба блищала від наполірованості. Через тишу, кожен крок лунав ехом по коридору, малі каблучки вистукували на паркеті ритмічну мелодію. За кілька метрів вже буде кабінет Моніки. Вони так давно не бачилися. Ось і ця кімната. В Тані серце пришвидшило темп, адже тепер вона дізнається те, чого так хотіла. Від цього залежатимуть її подальші дії.