Розділ 7

– Доброго ранку, – привітався скрипучий голос викрадача. – Як ваші успіхи? Знаю, що погано. Ви виділили п'ятьох. Молодці. Серед них і справді є моя племінниця. Залишилося ще трохи...

– Не вгадав, – почувся інший хлопчачий голос. Дзвінкий і молодий. – Принцеско, не бійся. Твого дядечка ми знешкодили і доправимо вас додому. Хоча ти і сама могла б звільнитися... Неважливо, потім все розповіси. З тебе, до речі, побачення.

Почувся удар. Голосний.

– Оу... – знову з'явилася сіра хмара. – Леді Маргарет, ви знову виховуєте свого хлопця? Ну навіщо аж так? – саркастично запитав голос.

– Сер Льюїс на це заслужив, ваша величносте, – так же саркастично відповіла дівчина. – А зараз серйозно. Ми будемо за хвилину. Збирайте речі.

Десятикласники радісно заверещали і складали речі. Голоси, як і сказали, прибули за хвилину. Вони з'явились з сіро-чорного вогню. Діти були в захваті. Вони по черзі телепортували всіх додому. Батьки не ставили запитань, на подив десятикласників. Видається, що викрадач зробив копії їх, тому ніхто нічого не запідозрив.

***

– Могла і раніше зв'язатися, – обурилась дівчина-визволитель. Вона була ду-уже привабливою. Чорне волосся було довгим і прямою лінією спадало донизу. Вії були довгі та густі, а очі майже чорні, що говорило про те, що вона з шляхетного роду.

– Маргарет, ну вибач. Я могла себе викрити, а ти знаєш, що мені це нашкодить. Уяви, що б сказав Люцифер, дізнавшись про це. І про те, що я вчусь у людській школі. Він думає, що я круглий рік сиджу в кімнаті і носа не показую, читаю, вчуся...

– Добре. Але більше мене так не лякай, – Маргарет обійняла Таню.

Вони сиділи на зеленій галявині під старою яблунею. Це було їх улюблене місце зборів. Льюїс теж незабаром підійшов з кошиком для пікніку, за яким Маргарет сказала йому сходити. Хлопець повністю їй відповідав. Він був гарним і мускулистим, а в очах палахкотів пустотливий вогник. Таня розповіла, що відбувалося в замку Каспара. А Маргарет пожаліла, що не придушила її дядька і однокласницю Риту ще в злощасному замку.

– Льюї, ти ж підеш зі мною на бал? – закліпала очима Маргарет.

– А в мене є вибір? – відповів їй хлопець, скрививши нещасне лице, за що отримав удар по плечу.

– Голуб'ята, заспокойтеся. Мені вже час. На завтра ще домашку робити...

– Та забий... Тобі важливі ті оцінки? – поглузував Льюїс.

– Я ж "дівчинка-ангел". Мені потрібно старанно вчитися, щоб бути хорошисткою.

– Ха-ха-ха, – засміялася Маргарет. – Ти знаєш все, що там навчають. Мабуть, нудно на уроках...

– Я на уроках вивчаю людей, а не предмети. Ну, і їх також...

– Гаразд, – погодилась подруга. – Тоді до зустрічі.

– Ага. Бувай, – мовила Таня і зникла в чорному вогні.

***

– Алло, – підійняла слухавку Таня. Їй телефонував Назар.

– Привіт. Ти не зайнята? Можемо зустрітись?

– Мені домашнє завдання потрібно зробити, а так вільна.

– Тоді відволічись не на довго. Я чекатиму тебе у своїй кімнаті у будинку брата.

– Зараз буду.

Таня закрила зошит з алгебри і перемістилась в кімнату друга. Та там на неї чекав сюрприз в вигляді брата Назара Кріса. Це був доволі дорослий чоловік. Він мав шляхетну зачіску і сам вигляд.

– Вітаю, ученице, – промовив Кріс.

– Доброго вечора, – привіталась дівчина.

– Я дякую Вам за те, що допомагаєте моєму брату.

– Я допомагатиму, якщо Ви не порушите угоди, графе.

– Звісно. Прошу, сідайте.

– Я так розумію, у вас до мене розмова?

– Так, все правильно. Назар має гарні манери та потенціал, а от в магії він не дуже сильний. Я хочу, щоб він перейшов хоч на середній рівень. Наступного разу, хоча сподіваюсь, що це не повториться, він міг би захистити себе і вирватися з пастки.

– У Вас є гарні вчителі. Чому вони не можуть навчити його?

– В нього є погана манера не слухати вчителів.

– Так, мені це відомо з відвідувань людської школи.

– Я прошу вас допомогти. Якщо щось потрібно, то...

– Ні. Я виконаю Ваше прохання, лорде. Я буду проводити один урок на тиждень. Оскільки я зайнята навчанням, це буде субота. Я буду забирати його на весь день. Ви не проти?

– Ні, нас все влаштовує.

– Тоді добре. Ще щось?

– У мене є питання, – втрутився Назар. – Крісе, а чому саме вона має мене навчати? В неї також середній рівень.

– Хм... У неї досвіду більше, ніж у всіх моїх вчителів. Вона старанно вчиться. Ти не хочеш, щоб вона тебе вчила? Скажи причину чітко.

– Розумієш, поки ми "гостювали" у дядечка принцеси, я дізнався трохи її минулого... – Назар взяв паузу, а Кріс ледь помітно розхвилювався. Він поправив наручний годинник і брат продовжив: – Вона напівдемон, тому не може мене вчити. В мені більше справжньої демонської крові, ніж у ній. Ми на різних рівнях.