Розділ 3

Прокинувшись, діти помітили на столі сніданок. Картопляне пюре, котлети, млинці з різними начинками, гречаний суп, капустяний салат і печиво, видно свіжоспечене, бо було ще теплим. Поруч, на краю стола, лежала записочка "Смачного! Таня:)". Сама ж дівчина обіймаючи подушку спала. Її вирішили не будити, в знак вдячності за сніданок. Коли вони завершували трапезу, до них приєдналась Таня, як завжди з заплетеним волоссям у хвостик.

– Дякуємо за сніданок! – подякували хором однокласники.

– Та нічого особливого. Не спалося, тому вирішила приготувати сніданок, – зашарілась дівчина і веснянки вкрились рум'янцем.

Після сніданку діти вирішили пошукати підказки серед книг, залишених викрадачем. На поличці акуратно в ряд стояли книжки в темних палітурках. На дотик вони були м'які, ніби зроблені з тканини, здається то був оксамит. Серед книжок Назар вибрав тоненьку книжку. Вона була найменшою і схожою на записник. Темно–фіолетова обкладинка була трохи потертою. Край біля сторінок прикрашав ланцюжок, що надавало книзі старого вигляду. Хлопець спробував відкрити її, але замість цього на ній з'явився ще один ланцюжок. Він тримався за міліметр від записника і сяяв, ніби світлодіодна смужка. На перетині ланцюгів був замочок. Він виглядав декоративним.

– І що це? ‐ запитала Катя.

– Мабуть якийсь захист... – подумав в голос Назар.

Навколо книжки зчинився шум і вигуки типу "дай мені подивитись". Всі бажали потримати чудо-книгу.

– Дай мені, – простягла руку Таня. Назар, що тримав над головою книжку, щоб ніхто не дістав, передав її в руки дівчини. Вона покрутила його в руках, погладила золотаві краї і палітурку. Від процесу вивчення книги її відірвали руки однокласника, які забрали книгу. Паша не встиг набавитись книжкою, як в нього її видерли з рук.

"Цікава книжечка. Захист слабенький. Дивно, як хлопчина не здогадався, як зламати його. На уроках Кріса це вже мали навчити. Цікаво що всередині... Бажання глянути велике, але підказка нажене підозри. Плюс до цього викривають мене, тому мені на руку, щоб ця книга залишилась закритою. Назар, сподіваюсь, викреслив мене з кола підозрюваних... З іншого боку, якщо не дам підказку, то... Ох, годі думати. Натякну, а там нехай думає", – подумала принцеса.

– Все. Стоп. Віддайте, – як не дивно, його послухали, бо він єдиний, хто знає більше, ніж решта.

Таня підійшла ближче до Назара, і скориставшись паузою в гаморі, сказала:

– А що з тим замочком? Може є якийсь ключ до нього? Фіолетовий. Напруж мізки! – прошепотіла вона, майже на вухо приятелю.

– Точно! Як я раніше не здогадався?! – долинуло з вуст хлопця.

Він негайно здійснив свій обряд і знову з'явились чорні крила. Він поклав книгу на стіл. Склав руки разом і щось почав бубоніти. Потім розтулив їх і між ними утворилася куля чи то сфера. Він стиснув її. Далі нігтем провів контури майбутнього ключа і натиснув на центр нього, ніби намагався видавити його звідти. І в нього це вийшло. За мить у нього в руці лежав маленький чорно-фіолетовий ключик. Він був простеньким, але також світився. Назар вставив свій виріб у цілину замка і двічі повернув праворуч. Замочок почав танути і разом з ним зникали й ланцюги. Почулося здивоване "вау". Назар розгорнув книгу. Як він і підозрював це записник. Акуратним почерком була виведена кожна буква. Тексту було не багато і він був записаний на перших сторінках.

– Може ти нарешті прочитаєш що там, – запропонувала Лора.

Назар почав читати:

– Це було давно. Юній принцесі виповнилось лише чотири роки. На свій вік вона прекрасно володіла магією, навіть переганяла своїх однолітків. Її старший брат Беніс також був сильним, але не настільки в такому ж віці. Якщо вона стане сильнішою, то може посісти престол замість брата. Це абсурд. Жінка не має бути при владі. Я недолюблюю жінок. В них немає того холоду для вирішення проблем. Та є і інші причини... До чого це я веду? Ах, так. Потрібно було призупинити розвиток сил у цієї леді. Вона життєрадісна, мала і наївна. Вчиться для того, щоб порадувати оточуючих. Дитя. Я виготовляв і обдумував все до найменшої дрібнички довго. Аж два місяці займався лише цим. Неважливо як, але я змусив Люцифера сильно покарати доньку. Її закрили в кімнаті на рік. В ній був лише великий настінний годинник і крісло. Це не просто ізоляція від середовища, як здається на перший погляд. В кімнати для покарань є свій секрет. При будь-якому русі або слові настає нестерпний біль. Ніби все тіло охопили судоми і в голові стає пусто, ніби вона геть порожня. Мене якось покарали на день, то я ледь з глузду не з'їхав, а тут рік. Ну нічого, вона витримала покарання. Що правда, дуже змінилася. Замість тієї, завжди веселої дівчинки, вийшла геть інша особа. Вона ні з ким не розмовляла перші кілька годин. Лише "так", "ні" і "вітаю". Виглядала зосереджено і задумано. Стримано, що не вистачало колишній їй. Я змінив своє ставлення до неї... – на цьому читання завершилося. – Е... А що далі? – сказав Назар. – Далі ще один замок, але на цей раз з таймером. Потрібно почекати, доки не сплине час...