Розділ 2

Назар прокинувся і вирішив розімнути ноги. Всі спали, сопучи носами. Ще одне ліжко пустіло. На кухні хлопець зустрів Таню – вона пила каву і дивилась в стіну, задумавшись. Посьорбуючи каву в темряві при маленькому світильнику, вона розглядала, як хлюпотить напій. Назар закрив двері, що відділяли кімнату і кухню. Красива невисока дівчина сиділа на стільці так само, як і до цього. Вона мала м'які щічки, які прикрашали веснянки, пухкі рожеві губи, гарненькі зелено-карі оченята і маленький носик з горбинкою. Волосся ніжними хвильками спадало б по плечах і нижче, якби не було зав'язане в тугий хвіст. Таня мала гарну фігурку, але часто ховала її в мішкуваті светри і не обтягуючі штани.

– Що не спиться? Може і ти щось знаєш, чому нічого не розповіси?

– Ти і твій брат обіцяли, що мою таємницю ніхто не дізнається.

– Чому ти не допоможеш? Тобі тут подобається? Чи ти принцеса?

Дівчина розсміялась і подивилась пильно в очі хлопцеві, заспокоюючись.

– Звичайного напівдемона назвати принцесою. До королівської крові мені, як до неба рачки. О, ідея: потрібно з'їздити на небеса. Знайду якусь цікаву дрібничку. Там знаються на мерехтливих речах і прикрасах, – Таня приклала палець до вуха, показуючи на сережки. Це маленькі білі камінчики-діамантики оправлені в срібло.

– Ти не така, як... як ти. Більш весела і смілива, – посміхнувся Назар. – Я ніколи не цікавився, а як ти опинилась у звичайній школі?

– Довга історія... Я жила в селищі, яке знаходиться на володіннях твого брата. У вісім років я поступила до елітної школи. Вступні екзамени були важкі. Я до них з самого дитинства готувалась і наполегливе навчання дало перші плоди. В дев'ять я стала кращою ученицею і познайомилася з твоїм братом. Після численних екзаменів і тренувань, коли мені виповнилось тринадцять, мене відправили учитись у людську школу. Твій брат особисто клопотався про те, щоб саме я там вчилась. Нещодавно він попросив мене допомогти тобі. Я погодилась. Ось і все, – закінчила Таня, допиваючи каву.

– Зрозуміло... Ти все життя живеш у Пеклі. Знаєш багато про демонів.

– До чого ти хилиш?

– Ти багато знаєш і можеш допомогти виявити принцесу. Що такого цінного в її тіарі? Навіщо вона йому?

– А я звідки знаю?! Викривати себе точно не збираюсь. За правилами, за якими я можу вчитись з людьми це те, що ніхто не дізнається хто я насправді. Це підрив світової економіки і взагалі світу. Люди або злякаються і ненавидітимуть нас, або ми зацікавимо їх і перетворимось на піддослідних кроликів...

– Але наші однокласники вже знають про існування демонів.

– Після інструкції того дядечка вони і рот розкрити боятимуться. Каспар жорстокий, на відміну від свого братика-короля. Мені доводилось його бачити на балу. Дівчину-прислугу, що подала йому не те вино, він страшно покарав. В неї шрамів після тієї зустрічі залишилось дуже багато. Я так злякалась, – в очах дівчини застиг жах і скотилась сльоза.

– Все-все заспокойся, – Назар обійняв її, але вона після трьох секунд звільнилась від його рук.

– Те, що я демон, не має ніхто знати. Раптом моє покарання виконуватиме Каспар. За таке – я не виживу.

– Гаразд, я мовчатиму, – тяжко зітхнув Назар. – Ти точно не знаєш, хто з наших дівчат принцеса?

– Ні.

Розмова далі не в'язалась і запала тиша. Назар сказав однокласниці довго не засиджуватись і пішов спати. Вона залишилась на кухні сама, крутячи чашку в руках.

"Добре, що він повірив у цю брехню, – подумки мовила сама собі Таня. – Демонам з книжок личить бути підлими і "поганими", хоча вони геть не такі. Насправді вони навіть кращі за ангелів з їхнім черезмірним захопленням "правильністю". Егоїсти, що сказати. Демони покірні і слухняні, розумні. Ми маємо сторожити души грішників, тому порядок більший, ніж на небесах з паїньками. Кріс довго добивався зустрічі з таємничою принцесою, тому за його старання я погодилась допомогти. Людське шкільне життя спокійне, хоча контрольні та самостійні це ще той стрес. А ще домашні завдання дуже великі. Насичене й, можна сказати, безпечне життя людей чудове. Вони взагалі цікаві істоти. Їх вивчати одне задоволення. Хоча вони підлі та жорстокі, але є й нормальні. Ех... Годі думати і ставай готувати сніданок, Таню."