Розділ 22

- Я сказала, що вона цього не любить, і взагалі, чого ти чіпляєшся до моїх смаків?! - горлала Маргарет, поки Льюїс забрав Нінусю подалі від цих двох.

- Я її мама, і я краще знаю що вона хоче, - відповіла Таня. Ні, не відповіла, а так само кричала, як і Марго.

- Та звісно, знає вона! Це та, що і з власним життям не розібралась. Не знає ким бути і ким прикидатись. Та з такою не можна лишати дитину.

- Це моя дитина, а не твоя, що ти про неї так печешся. Народиш і дізнаєшся, як це бути мамою, а поки віддай мою дитину.

- Ха. Ще чого. Ненормальній віддавати дитину я не збираюсь. Охолонь - потім поговоримо. Може пройдешся і вилитить з голови та дурь.

- Ти мене виганяєш?

- Так. Двері там, - холоднокровно показала на вихід. - Давай іди!

Таня лише фиркнула, але попрямувала на вихід. Маргарет в гніві страшна. І в неї цього разу є козир - Нінуся. Це мабуть єдиний бар'єр, що зупиняє Таню, щоб не розтрощити і не знищити все дотла. А ще ті роки дружби, що були між ними. От питається, чого не поділили? Колискову? М-да такий скандал,через звичайну колискову і... одяг, а також їжу для тієї ж дитини. Таня була зла. Неймовірно зла і... засмучена. Марго звісно емоційна персона, але це вже перебір.

Щоб охолонути, дівчина вирішила випустити пар і повправлятися в магії. Як завжди вона телепортувалась до гір Фоєра, на свою галявину для тренувань. "Вбралась" в червону сукню і давай трощити мішені, нею ж і створені. Блискавки, сфери, стріли,  мечі, дротики, полум'яні язики... і ще багато чого знищували мішені з точністю снайпера. Лють і порожнеча. Ось що було зараз на душі в принцеси. Останнім часом її життя здавалось не її. Ніби вона сторонній глядач, ніби просто дивиться якийсь фільм від першої особи. І цього почуття ніяк вона не могла позбутися. Ні виснажливими тренуваннями до втрати пульсу... Ні "іграми" з горе-детективами... Ні робота в САДу... Ні навіть проводження часу з Нінусею і друзями. Через годинку тренування, лють зменшилась, а на заміну їй полилися сльози. Гіркі, солоні сльози, що душили горло й душу, розривали все на маленькі клаптики і несли їх вітром. Подалі від порожнього тіла, подалі від цієї оболонки.

"От що я роблю не так? Що?! Я вже не розумію нічого. Чому я завжди відштовхую від себе людей через дрібниці?! Батька, брата, Олю, Назара, а тепер і Маргарет. І це ще не рахуючи купи інших людей. Розумна? Так. Добра? Стараюсь наскільки можу. Гарна? Та ніби з фігурою і обличчям все добре. Сила? А тут і через край. То що тоді? Я намагаюсь з усіх сил бути хорошою і потрібною. Бути кимось, а не маріонеткою. Але здається це таки в мене не виходить. Я граю якусь роль. Займаю чиєсь місце... Так, ану годі! Годі цих соплів! Ти також людина, демон. Маєш свої права, гідність і почуття. Я це я."

Після цього Таня трохи заспокоїлась, взяла себе в руки. Привела себе в порядок, дивлячись в дзеркальну мертву воду, біля гори. Ну от, і дивитись стало приємніше. Потім Таня повернулась до личини Троцької і вирішила заїсти тугу і невпевненість морозивом. Великим ванільним морозивом з шоколадними крихтами і малиновим сиропом. Саме цей холодний смаколик дівчина знайшла в меню однієї з численних кафешок столиці демонів. Холодне морозиво, великої порції, як на одного, остужувало мозок все більше і більше. Остаточно заспокоївшись, після другого морозива, Таня написала Маргарет вибачення і повідомила, що скоро прийде щоб поговорити. Подруга відповіла коротким "ок" і задоволеним смайликом. Все ж Марго тухла так само, як і запалювалась. Неочікувано і ефектно.

Йшовши в бік дороги, що вела до будинку Маргарет і Льюїса, Таня обдумувала їх майбутню розмову і ще багато питань, що кружляли в голові, як набридливі мухи. Чи комарі влітку.

Перервали ці роздуми, як завжди невчасно та безцеремонно. Це знову був її брат. Цього разу з Горею. Вони загородили собою весь прохід і в так невеличкій вуличці, якою саме ішла Таня.

- Потрібно поговорити, - безапеляційно мовив він та грубо схопив за зап'ястя. Від цього очі дівчини запалали праведним вогнем. Ну хто їх просив з'являтися зі своїми справами в такий складний період? Не могли почекати хоч до завтра.

- Секунду, - сказала вона, прекрасно розуміючи, що її заперечень все одно ніхто слухати не буде. Швидко відправивши повідомлення Марго , що вона затримається, через горе детективів, Таня повернулася до чоловіків з войовничим виглядом.

-  І що цього разу? - спитала вона холодним, крижаним тоном. Таким, що можна було злегкістю з води зробити ще один крижаний материк на Землі. - Здається минулого разу я вам все розповіла про принцесу.

- Ми не з приводу неї, а з приводу тебе, шпигуночко, - зловіще посміхнувся він і кинув до ніг білу перлинку.

Вони знову опинилися в тій ненависній Тані білій кімнаті. Чесно кажучи, та кімната не подобалась і Бенісу і всій його команді, але це було єдине приміщення, з якого було неможливо втекти.

Цього разу Таня взяла вичікувальну позицію. Розслаблено розвалившись на стільці, ніби на зручному кріслі, хоча воно не було таким, дівчина втупилася в очі Бенісу. Той під пильним поглядом навіть знітився і прокашлявшись почав:

- Попри твою сценку в САДу  ми знаємо, що ти агент цієї організації.

- І?

- Нещодавно Бернард Щерма, голова ГРОДу, нам повідомив, що в базі даних стався збій, а точніше зникла вся інформація про принцесу. Так, як ми розслідуємо зникнення принцеси і шукаємо її, то згодилися допомогти з пропажею даних. Переглянувши данні відеокамер, ми помітили дівчину в жовтій сукні, але не могли зрозуміти хто то, до позавчора. Всюди на поверхах є відеонагляд, але не в ліфтах. Тут, - Беніс повернув до Тані ноутбук із записом, - видно, як ти заходиш до ліфту, а потім годину тебе ніде невидно. І на камерах, що направлені на ліфт на різних поверхах також тебе не видно. Ось, на наступний день знову ти, але вже дві з половиною години тебе не було. Телепортувавшись, ти б була помічена радарами. До того ж ти ясно розуміла, що робиш: прямо не дивилась в камери, знайшла глухий кут у вигляді ліфту, нафарбувалась, змінила одяг і стиль ходьби. А до того детектив, який копав на тебе, повідомив, що ти працюєш в САДі. Склавши всі пазли до купи отримуємо результат...