Розділ 17

Зранку принц прокинувся з якимось дивним передчуттям. На рідкість, на дворі зібрались сірі дощові хмари, от-от і десь вдарить блискавка. За сніданком почалася справжня злива, а грім час від часу полохав молодих служниць.

- Як просувається твоя справа, Бенісе? - поцікавився Джозеф за столом.

- Все добре, батьку, - сухо відповів він і продовжив поглинати їжу.

З-за дверей почувся якийсь шум і скоро в зал зайшла принцеса, в тіарі і червоній сукні, стукаючи чорними підборами по мармуру. Джозеф і його дружина ледь не подавилися, побачивши Таніну посмішку. А одна із покоївок впустила фужер з вином і він розлетівся на дрібні шматочки. Дівчата кинулись збирати скло і тихо вибачатися.

- Ой, а ти довго протрималась, - зауважила принцеса награним голосом. - Здається раніше Люцифер міняв вас як рукавички, а ні скоріше як ганчірки. Привіт, братику. Я ж не відволікаю? - покліпала оченятами принцеса. - Мені стало нудно і я вирішила пограти, а тебе все не було, от я і прийшла.

- Ти? - якоюсь сумішшю обурення, злості й здивованості мовив Джозеф.

- Я? Звісно це я.

- Як ти смієш зі мною так говорити?! Я твоя королева! - крикнула на неї дружина Люцифера.

-  Моя королева не тут, а ви мені не указ. Отже, братику, спіймай, - весело сказала вона і вибігла з зали, перед цим показавши язика на додачу. Стукіт підборів ехом рознісся по замку і підіймався кудись вгору.

Беніс зірвався з місця і хотів вже бігти за пустункою-сестрою, але його зупинив грубий голос короля:

- Це що таке?!

- Мій проект, - кинув Беніс та вибіг з кімнати.

Джозеф так і сидів розгублено, а його дружина аж кипіла від злості. Думки короля плуталися і розгубленість відбилася на його обличчі. Ніж випав з його рук, а служниці тихенько перешіптувались і тупцювали на одному місці.

- Як вона сміє зі мною так говорити?! - обурилася дружина короля, вивівши його з глибоких роздумів.

- Тихо! - гупнув по столу Джозеф. - Люба, закінчуй сніданок. Я швидко, - посміхнувся король дружині і важким кроком вийшов.

По замку лунав веселий дитячий галас, що правда дорослої дівчини, та стукіт підборів по мармуровій підлозі. Час від часу лунали розлючені крики Беніса та ще якісь грубі голоси.

- Не наздоженеш! Не піймаєш! - кричала Таня і гасала по всіх поверхах і всіх кімнатах, а її крики відбивалися ехом об мармурові стіни і підлогу.

Не зрозуміло звідки для Джозефа, за чого дочкою ще гналися троє невідомих, з якими перемовлявся Беніс.

- Що тут відбувається?! - рикнув Люцифер. Від цього всі зупинилися і притихли, навіть принцеса.

- Ви нам псуєте всі веселощі. Ідіть в свою кімнату і нехай вас розважає та... жінка. Без образ Джозефе, але ти старий для наших ігор, - спокійно сказала Таня і кинула королю прямо в голову маленьку білу перлинку, яка невідомо звідки взялася в неї. Люцифер опинився в купі чорного диму і перенісся в свою кімнату.

- Тепер нам не заважатимуть, - прорекла Таня і відновила гру.

Дорослі чоловіки бігали за принцесою вже хвилин двадцять, втомились і захекались, а результат один - насмішки від принцеси.

- Знаєте, мені вже набридає. Може ви хоч старатись будете? - вигнула брову Таня, сидячи на люстрі і телемпаючи ногами. Величезна люстра, навіть не колихнулася від її дій. Беніс здійнявся на крила, щоб підлетіти до сестри, яка, до речі, ще не викликала крила. Таня трохи розгойднула люстру і зістрибнула на мармурові сходи.

- Бувайте, - кинула вона і зникла за картиною, ніби увійшла в неї.

Чоловіки швидко підбігли до того пейзажу, але прохід був закритий. Вони спробували знати картину, але в них нічого не вийшло. На картині був зображений королівський сад, тому Беніс скомандував іти туди.

 Біля тієї альтанки, що була зображена на картині, сиділа принцеса з книгою в руках. Та була старою і дуже масивною. Потемніла від часу палітурка була прикрашена золотими візерунками. Дощ не потрапляв в альтанку, а от принц і його свита здається змокли.

- Шампунь принести? - саркастично запитала принцеса і кинула в них пляшечку. - Для густого і міцного волосся, - посміхнулася Таня.

- Знущаєшся? - прорік Беніс.

- Це й як. Бачили б ви свої лиця... О, точно, - сказала вона і швидко діставши з-за спини телефон, сфотографувала чоловіків. - На пам'ять.

Вона посміхнулась і повернула очі до книги, а потім загорілась вогнем переміщення. Команда Беніса знову програла бій, чи гру, з принцесою.

- А це що? - підійшов до альтанки Емануіл і там, де сиділа Таня, знайшов папірчик. - Це знижкова картка в готелі "Гретта". Він недалеко, в столиці.

- А це вже щось, - почухав підборіддя принц і взяв до рук картку. - Отже, зараз туди, а потім до Хесті.

"Гретта" зустріла їх ввічливим персоналом, який відвів до адміністратора. Готель був виконаний у чорних і блакитних кольорах, сучасний інтер'єр мінімалізму гарно підкреслювала чистота, що була навколо. По паркетних сходах на другий поверх ішли чотири чоловіки, а перед ними мініатюрна дівчина з рудим волоссям, заплетеним в косу. Вона відчинила двері до кабінету з легкими, здається пластиковими, синіми дверима. В просторому кабінеті, в таких же синіх тонах, як і весь готель, сидів молодий чоловік з густим волоссям синюватого відтінку і акуратною борідкою.

- Вітаю! Я адміністратор готелю "Гретта", Святослав Висоцький. Чим можу допомогти? - ввічливо і водночас стримано сказав чоловік.

- Доброго дня, Святославе. Я Беніс Лінарус. Нам потрібна інформація про власника цієї карти, - повідомив принц , сівши на чорний диван, разом зі свитою.

- Можна?.. - сказав Святослав протягнувши руку.

Беніс передав картку Висоцькому. Той швидко застукотів по клавіатурі комп'ютера. За кілька хвилин він повідомив, що пані, яка є власницею картки, проживає у вісімнадцятому номері на третьому поверсі. Беніс вирішив "потурбувати" пані і вони піднялися на наступний поверх.

На поверсі було двадцять кімнат і у кожної були сині двері зі срібним номером. Вісімнадцята кімната була в кінці коридору, біля неї і зупинились чоловіки. Беніс постукав у двері і через хвилину вони відчинились...