Розділ 15

Принц і граф Соберфіст сидять в кабінеті Беніса і потягують міцні напої зі склянок. Біла шкіра крісла вигинається від кожного руху принца. Чорний стіл контрастує з білим полом і темними стінами і стелею з масивною люстрою.

- Ну як, як вона щоразу тікає? - знову бубонів Беніс.

- Може потрібно було тримати сильніше?! - вигнув брову Емануіл.

- Ти не розумієш. На ній був годинник. Годинник Неріси. Звідки він у неї, гадки не маю...

- Може королева віддала?

- Не знаю. Чим більше я говорю з Танею, тим більше плутаюся.

- А як щодо Троцької? - запитав Емануіл.

- Вона потрібна. Якщо принцеса вилізла зі своєї схованки, то не просто так. Мабуть до неї дійшли тривожні дзвіночки. Можливо і не від тієї покоївки, а саме від дружини Назара. Якщо принцеса справді вчилась в їхньому класі, то вона має знати.

- Нічна ісповідь?

- Так. Але спершу потрібно її знайти. Здається Назар казав щось про зустріч однокласників за кілька днів. Його колишні однокласники можуть розповісти щось цікаве, а може і його дружина прийде.

- Гарна думка, ваша величносте.

- Не підлещуйся.

***

- Привіт друже, - радісно сказав Андрій і по дружньому обійняв Назара. - Скільки літ, скільки зим...

- Так... Ну що тут? Сильно запізнився?

- На дві години взагалі-то, але нічого... більшість тільки посходилась. Ну, це ж наші однокласники, - посміхнувся Андрій.

Андрій провів до зали, де відбувається святкування. Приміщення було виконано в світлих відтінках сірого і темно-фіолетового обрамлення. За столом вже сиділи всі, крім Тані. "Вона не прийшла" - промайнуло в голові у Троцького. Вони сіли за столи і офіціант приніс меню і келих червоного вина. Десь через годину розмов, Андрій видав цікаву інформацію...

- А твоя колишня має дитину, доньку, - мовив трохи сп'янілим голосом Андрій.

- Яка ще колишня? - здивувався Назар.

- Яка-яка? Токаренко звичайно. Таня.

- А ти звідки знаєш?

- Так вона і сказала. Прийшла, як завжди вчасно, трохи потеревенили, а потім їй подзвонила подруга, Марго здається і Таня пішла. Сказала, що дочка плаче. Але знаєш, що? Мені вона здалась стомленою, а ще чомусь засмученою. Можливо з чоловіком не в ладах, бо обручка ж то є...

- Так, мабуть, - зітхнув Назар. - А як в тебе з Олею? Здається ви зустрічались.

- Так. Вона досі моя дівчина, але я планую зробити їй пропозицію. Хотів раніше, але ми посварились. Уявляєш, твоя колишня, Таня, колись була в мене закохана, а Оля почала зустрічатись зі мною, і все знала про її почуття. Але посварились ми не через це. Вона така ревнива, просто жах. Спочатку була класна, а зараз чомусь ревнує, хоча приводу для цього я їй не даю.

- Жінки...

- Так. А в тебе хтось є?

- Ніби так, а ніби ні. Ми сильно посварились.

- А... І чого?

- Через моє відрядження. Вона не хотіла, щоб я їхав.

- Жінки...

- Так, - і чоловіки розсміялись.

З-за спини до Андрія підійшла Оля і обійняла за шию.

- Сонце, - лагідно мовив Андрій.

- Так, сонце. Привіт Назар.

- Привіт. Як справи?

- Ніби добре. Ось вирішила провідати цього, - сказала вона і блимнула очима на Андрія, а ще погладив по голові, руйнуючи зачіску.

- Жінки, - протягнув Андрій.

- Не жінки, поки ще дівчата.

- Слухай, Назар, а ким ти працюєш? Здається в кхм... пеклі.

- Так. На одну організацію. Типу розвідки.

- Оо... Це добре. А ти знаєш хто принцеса? Ну, типу ми її шукали і цікаво стало. Чи вона не в нашому класі і той чудак помилився.

- Не знаю. Я не тим займаюсь.

- Зрозуміло.

- А ти?

- Я? Ну, вчуся на кінорежисера, на четвертому курсі. А до того на перекладача вчилась, але зрозуміла, ще це не моє і покинула. Зате гарно знаю англійську і французьку.

- Молодець.

- Так, я така.

- А в тебе є номер Тані. Ви дружили в школі...

- Так, десь був. Ось, - сказала вона і дала телефон з набраним номером. Назар думав,що потрібно буде придумувати якісь небилиці, навіщо йому її номер, та ще й Олин телефон, але дівчина грала на випередження. Назар відійшов від друзів подалі.

- Алло, - пролунало в телефоні, - Алло. З ким я говорю?

- Тань, вона знову плаче. Заспокой її, бо в мене невиходить, - почувся чийсь голос в динаміку. "Це та її подруга, Марго" - подумав Назар.

- Якщо ви не збираєтесь говорити, то я кидаю слухавку... - мовила вона.

- Таню,.. це ти, - спокійно сказав він.

- Н-назар?

- Де ти? Скажи мені?

- Назарко, я н-не можу. Шукай. Але я тобі дам підказку: я в пеклі. Погана підказка, так? Гаразд, я прийду додому завтра. Добре?

- Чекатиму, - видихнув він.

Таня завершила виклик. Назар повернув телефон Олі, він ще трохи посидів і телепортувався в свою кімнату в замку, де його чекав принц.

- Ну як пройшла зустріч? - запитав він, сівши на стілець.

- Та так...

- Вона була?

- Ми розминулися.

- Аа... Ну, не хвилюйся ти так. Знайдеться твоя дружина.

- Я став батьком, - понуро сказав Назар і сів на ліжко.

- Якась з твоїх колишніх?

- Теперішня. Таня народила доньку. Але як? Ще ж не минуло дев'ять місяців.

- Ну, не завжди дев'ять місяців. У нас діти розвиваються швидше. У людей - дев'ять місяців, у напвікровок - сім з половиною, у демонів - шість, у графів - п'ять, а в членів королівської родини взагалі чотири з половиною.

- Через статус? - вигнув брову Назар.

- Через кров і магію, - відповів Беніс.

- Ми не бачились майже чотири місяці, а не сім.

- Ну, животик начитає рости на третьому місяці.

- Все одно не в'яжеться.

- Може вона і не напівдемон? А звичайна. Просто вдає, бо дуже слабка?

- Сумніваюсь. В неї немає крил.

- Ховає.

- В неї середній рівень магії, досі.

- Ну тоді не знаю. Отже, ми не просто шукаємо твою дружину, а твою дружину з дитям...