Розділ 14

- А от і не наздоженеш, - веселилась принцеса, доки за нею ганялася ціла гвардія замкових охоронців і Беніс зі своєю свитою. Цього разу Таня вибрала ліс. Вони не літали, бо легко можна було врізатись в стовбур тисячолітнього дерева, а отримати на горіхи від дерева не приваблива перспектива, ще й на очах у жертви.

- Може ну її? - запропонував захеканий Горя.

- Ні, - видихнув Беніс і вони бігли далі, оминаючи перепони.

В Тані шалено калатало серце від викиду адреналіну, такого в неї не було давно. Посмішка не сходила з обличчя, а ноги бігли стрімголов вперед. Червона сукня, на радість, не вимазалась в траві чи землі. Сосни і широколисті дерева закривали майже все небо, але з рідких прорідин було видно небо, обтягнути сірими переддощовими хмарами.

- Таню, ти не втомилась? - викрикнув Беніс.

- Ні. Годі лінуватись, ми граємо всього годину. Та й свіже повітря піде на користь твоїй дупі, яка не вилазить з замку, - весело викрикнула Таня у відповідь. Взагалі вона поводила себе надто весело, як для такої ситуації.

- Ти нічого про мене не знаєш, - сказав Беніс. - Ми дуже давно не бачились і не говорили. Зупинись і я проведу тобі чаювання, а ще гарну прочуханку.

- Повір, я знаю більше, ніж ти про мене. Набагато більше. Як там Бель, що настукала про Лісу?

- Звідки ти ...

- Повір, знаю. Я давно не дитя, - сказала принцеса і різко зупинилась так, що Беніс ледь не врізався в неї. - Через тебе моя подруга звільнилася з роботи, - серйозно сказала Таня і дала в ніс принцу. Гарно вдарила, бо з носа пішла кров.

Таня посміхнулась, ніби забувши про обачність, і Беніс зловив її за руку.

- Вона у мене, - крикнув принц і його трійка невдовзі з'явилася. - Тепер ти не втечеш. Ходімо, люба сестро, - люб'язно сказав Беніс.

- Дай подумати... Ні. Це не за правилами. Поки один-один, - сказала вона і спробувала вирвати рука з захвату, але їй це не вдалося.

- Не втечеш, - повторив Беніс.

- Мені час, - сказала вона, глянувши на годинник на іншій руці. Беніс теж його помітив і в нього округлились очі.

- Мамин... - розгублено мовив він.

- Так, - прошепотіла Таня і скориставшись розгубленістю брата, забрала руку і здійнялась вгору по стовбуру дерева на велику відстань. Горя викликав крила і вже хотів її схопити, але не встиг, бо вона зникла в чорному вогні телепорту.

- Ніколи не розслабляйся, - сказала вона перед зникненням, - а ще два-нуль на мою користь.

- Знаєте, що саме паршиве в цій ситуації, - запитав Емануіл.

- Що? - гаркнув Беніс.

- Те, що нас, чотирьох розумних і сильних чоловіків вже вкотре обхитрила мала принцеска. Більше того, ця мала ховається краще, за тренованих агентів та великих мафіозі. Давайте на чистоту, якщо б вона не показалась, ми б і не знали де вона і чи взагалі жива-здорова. Просто так, вона, як розумна, надзвичайно розумна, дівчина, не вилізла зі своєї схованки. Вона точно дізналась про наші пошуки і явно знужається, показуючи, що ми не здатні розшукати і спіймати дівча.

- Як не прикро визнавати, але ти правий, - проніс Беніс і сперся об сосну.

***

- Ну як? - запитала Маргарет, пильно дивлячись на Таню, яка сиділа на лавці з коляскою Нінусі, що стояла поруч. Сама Нінуся мирно спала після довгої прогулянки, закутана в одіяльце і з милою шапочкою-котиком на колові.

- Неперевершено, - протягнула Таня. - Це варто було бачити. Наступного разу візьму фотоапарат, - засміялась Таня, але тихо, щоб не розбудити дочку.

- Ну, розказуй. Через ці раптові виклики, я не спала кілька днів і ми майже не розмовляли, але з задоволенням послухаю твою історію.

- Загалом і справді весело. Адреналін аж зашкалює. Але там був Назарко... А ще цей Горя, друг Віталіса і Емануіл. Ох... і чого вони всі зібрались. Гаразд, їм потрібна принцеса, бо... бо потрібна. Лялька і все таке, типу спадкоємиця. Але навіщо саме зараз?

- Тут щось нечисто...

- Згодна. Треба бути обачнішою. Потрібно грати на своїй території і за своїми правилами.

- Невже ти розкажеш де ти тренуєшся? Я шукала це місце весь час.

- Знаю. І ні, не там. На території замку і столиці.

- Але ж це і їх стихія також.

- Знаю. Але вони не знають того, що знаю я. З чотирьох до восьми я багато читала про замок і в мене були книги, яких більше не було ні в кого. Я їх знайшла в вежі гріху, щоправда це було боляче.

- Співчуваю... - сказала Марго, взяла за руку Таню і подивилась їй в очі.

- Це вже забуте старе, хоча тоді це було не так. Проїхали... Так от в під годинником в одну із ночей, коли був повний місяць, я помітила під годинником люк. В ньому і лежали книги, багато книг і на різну тематику. Попри біль, я змогла телепортувати їх в одну зі схованок у замку, про яку також дізналась з книг. До того, як телепотрувати їх, я деякі прочитала. Мені було трохи більше чотирьох, тому я дивилась на малюночки і гарні картиночки, хоча дещо вже розуміла. Я потім їх перечитала і знайшла багато цікавого. Я щиро дякую тому, хто заховав ті цінні книги там, де їх точно шукати не будуть.

- А де вони зараз?

- В тій же схованці. Книг з два десятка, в старовинних обгортках. Я їх брала по одній і непомітно забирала в кімнату і читала, а потім повертала назад.

- Зрозуміло. Тобто ти багато знаєш про все.

- Так, знаю. Але від цього не легше.

- Мені цікаво, а скільки ти книжок прочитала.

- Точно не знаю, але багато. З історії, деякі з художньої літератури, карти, посібники з магії і бойових мистецтв, й книги з кулінарії. Знаєш, що саме цікаве?

- Що?

- Те, що я не відчуваю себе розумною чи сильною. Навіть відчуваю слабкою. Коли знаєш, що існує стільки всього небезпечного, але про це багато хто не знає. А що якщо дізнаються?

- Буде ще більший хаос, ніж той, що зараз.

- Точно, - тужливо мовила Таня, а Нінуся прокинулася і вимагала до себе уваги.

Таня пригорнула доньку, взявши на руки і усміхнулась теплою посмішкою. Маленька дівчинка з карими очима і темним волоссям через кілька хвилин маминих обіймів заспокоїлась і знову заснула. Таня і Маргарет обговорили ще деякі новини і повернулися в будинок.