Розділ 13

Через кілька днів, після зустрічі з Танею, Назар виглядав дуже втомленим. Він шукав, шукав, шукав... але так нічого і не знаходив. Ніби інформація тікає в нього з-під носа щі швидкістю світла, або як думки на контрольній. Не було ніякої підходящої "Марго". Її подруги, яких він знав, не знали де знаходиться його дружина. По справі принцеси також голяк, тому Горя вирішив піти до свого старого друга.

Граф Шевелін в супроводі двох охоронців піднімається вгору ліфтом і іде впевненим кроком до дверей. Він вже не раз тут бував, не раз користувався послугами САДу і не раз отримував кругленький рахунок і чудовий результат. В кабінеті сидів Віталіс. Весь діловий і зосереджено бігав очима по монітору. Він не одразу помітив гостя, бо щось зосереджено читав.

- Привіт, - сказав Горя і сів навпроти давнього знайомого.

- Ага, - відмахнувся той і закрив якусь вкладку на робочому столі й звернув увагу на гостя.

- Давно не бачились... То навіщо прийшов? Просто так чи по справі?

- На просто так мало часу. В САДі розшукають кого-завгодно. Мені потрібна ця функція твоєї організації.

- Я уважно слухаю, - примружив очі Віталіс.

- Скоріше думаєш, в яку копієчку мені все влетить...

- Можливо.

- Ну що ж... Мені потрібна одна дівиця. Пам'ятаєш, як ми вчились в Троцького? Токаренко Тетяна, зараз Троцька. Так от, мені потрібна вона.

- Навіщо? - спохмурнів Віталіс і примружив очі.

- По старій дружбі розкажу, але ні чичірк. Я допомагаю знайти принцесу, а вона здається знає де вона. Ну принаймні, мала знати, хто з них, хто вчився з нею в людській школі принцеса. Ну так що, допоможеш?

- Вона то знає... - прошепотів до себе Віталіс. Ледь чутно, мабуть ця фраза і не долетіла до вуха Горі.

- Нічим не зможу допомогти. Занадто дрібна риба. Важко буде знайти, - з напускним жалем сказав чоловік. "Марго точно знає де Таня" - прдумав він.

- Точно?

- Точно.

- Гаразд, а про принцесу тобі нічого не відомо?

- Та звідки, - розвів руками Віталіс.

- Зрозуміло. А як в тебе справи?

- Як завжди, - в повітрі застигла гнітюча тиша.

- Мені мабуть вже пора, - оголосив Горя і вийшов своєю впевненою ходою.

На дворі, коли він ішов з лісу подумки додав: "Він щось знає. Але мовчить. От старий жук. Ну нічого, самі впораємось. Стоп! А якщо в нього ховається Токаренко, тобто Троцька. Ні, я звик до Токаренко. Дивне дівча, дуже дивне. Пам'ятаю, як вона себе поводила на випускному. Вся така поважна, горда, не як зазвичай: скромно. А коли ми до неї підійшли, по завершенню вечірки, було незабутньо. Точніше незабутня бійка. Вона напрочуд добре володіє бойовими прийомами, і не лише магічними. Де вона цього навчилась? Досьє мовчить і тихо відпочиває в стороні. Як цікаво виходить. Нам потрібно знайти Токаренко, щоб знайти Лінарус. Знайти Таню, Щоб знайти Тетяну. Я з нетерпінням чекаю, коли знайду обох. Це буде епічно, фатально і неперевершено".

***

- Маргарет, як тобі? - запитала Таня, принцеса Таня.

На ній була червона сукня і замшеві туфлі на підборах. Коштовний годинничок висів на лівій руці, а волосся легкими локонами падало з плечей, трохи нижче лопаток. Чорні вії та темні губи з чорними очима та нігтями - ознака демона. Так заворожує. На голові красувалась її тіара. Діаманти чергувалися з перлинками і утворювали елегантний вид. Вона виглядала дуже гарно і впевнено.

- Чудово. Червоне тобі личить. Хотіла б я побачити їх реакцію, але мушу бігти на нараду, - засмутилася Марго.

- В тебе ще буде можливість побачити їх здивовані гримаси. Мені час. Якщо що, негайно телефонуй, - це вона звернулась до Льюїса, який тримав на руках Нінусю.

- Я швидко, маленька, - сказала Таня і цьомкнула крихітку в носик, а потім відійшла і зникла в чорному вогні.

- Мені подобається, що вона повеселішала. І цей азарт в очах... - сказав Льюїс.

- Так...

Таня йшла по головній площі столиці. Навколо неї в оточуючих округлювались очі, а вона незважала. Як до втечі, зібрала всі емоції й заховала глибоко в собі. Вона знала, що скоро хтось доповість, і милий братик буде тут. На коштовному годинничку без п'ятнадцяти третя. Принцеса прогулялась ще по кількох вулицях, і знову повернулась на головну.

Там її вже чекали. Загін охорони з замку, Беніс, Горя, Емануіл і... Назарко. "А що решта тут роблять?!. І Назарко... Ну гаразд, пограємо!" - подумала Таня.

- Доброго вечора, - сказала принцеса і зробила легкий реверанс. Її це забавило.

Вона опустила руки перед собою і поклала одна на одну. Її зір ухопив, що вона вже оточена вартою. Це її точно веселить. Вона навіть посміхнулась.

- Тепер ти не втечеш! - сказав Беніс і підійшовши дуже близько. Він хотів схопити сестру за руку, але не вдалося. Вона вправно зробила колесо назад і опинилась за три кроки від брата.

- Пограємо? - весело сказала принцеса, з пустотливими нотками. Її очі по справжньому блищали, а губи розпливлися в посмішці. Вона не ховала більше всіх емоцій. Не хотіла. Більше вона не прикидатиметься спокійною і слухняною. Вона також хоче розважитись, але по своєму та за своїми правилами.

- Давай як у дитинстві? Я ховаюсь, а ти шукаєш, я тікаю, а ти наздоганяєш... Якщо зможеш звичайно, - лукаво посміхнулась вона.

- Хочеш пограти? Здається я завжди вигравав, - переможно виголосив Беніс.

- Не цього разу, - сказала принцеса і одним стрибком опинилась на даху невисокої будівлі в старовинному стилі. Гвардія і чоловіки намагалися її наздогнати, але марно. Вона вправно перестрибувала з даху на дах, на фонтан і бігла по лавках та кронах поодиноких дерев. Кожного разу принцеса висклизала з рук і весело сміялась. Так весело і щиро, що у Беніса і його свити зводило щелепи від злості... а ще від подиву. Вони не звикли бачити веселу принцесу, в червоному і глузуючу з них. Таня дзвінко сміялась і привертала увагу оточуючих.

А от Бенісу і його команді та вартовим, було геть не весело. Їм потрібно було спіймати принцесу. Беніс був вже на грані терпіння. Скоро мабуть би пішов дим з вух від злості і напруження.