Розділ 12

Таня сиділа біля вікна і гладила рукою голівку доньки. На небі тихо і повільно пропливали білі хмаринки, в саду підростала трава і тендітні пелюстки квітів дарували свій аромат оточуючому повітрю. Сонце визирає з-за хмарин і світить в очі, тим самим відганяючи сон. П'ятнадцятого січня в Тані народилась донечка і від того часу вона майже не відходить від неї.

- Тобі потрібно прогулятись, - сказав Льюїс, зайшовши в двері.

- Не можу. Я хочу бути поруч з нею, - сказала Таня і посміхнулася до дитини.

- Ми подивимось за Нінуською, а ти маєш відпочити. Сходи в кафе чи ще щось. Негоже пів місяця не виходити з дому. І сад з Ніною не рахується. Подумай про себе, - Льюїс поклав руку на плече Тані.

- Гаразд, - видихнула Таня.

- От і добре.

Льюїс спровадив Таню в місто, а сам взяв дитину і вони гуляли в саду. Ну як гуляли, Льюїс возив Нінусю, а вона миролюбно спала у колясці.

Троцька одягнула легку сукню з квіточками, наверх накинула жакет і одягнула білі кеди. Волосся залишила розпущеним, але передні набридливі прядки заколола невидимками. Таня подивилась на коштовний наручний годинничок і пішла по бруківці, що вела до міста. Хесті зі своїм хлопцем жили за містом, але не далеко від нього, десь в двадцяти хвилинах льоту, але Таня пішла пішки, милуючись зеленню і погодою. З кожним кроком іти ставало все легше і груди наповнювались повітрям. Дівчина вирішила пробігтись і цим створити собі вітерець, щоб остудити голову.

Місто зустріло її гамірно, з крикливими демонами і набридливим звуком однотипної музики. Таня зайшла до кафе і замовила собі три кульки ванільного морозива з полуничним сиропом. Дівчина сіла за столик біля вікна і насолоджувалась відносною тишею. Перевівши погляд на зал, вона помітила, що кафе досить просторе і на кожному зі столів стоїть невеличкий вазончик чи квітка в вазі. Все зроблене в тілесних тонах, а скляні столи з білими мереживними серветками роблять інтер'єр невагомим і дуже теплим. Коли дві кульки  холодного десерту закінчилась, то до кафе зайшла ще одна дама з чоловіком. Вона виглядала охайно і вишукано, але була абсолютно невідома Тані. А от чоловіка дівчина одразу впізнала. Вона впізнала цей синій костюм, ці руки, зачіску. На мить навіть вона побачила лице з ідеально виголеною щетиною та його коричневі очі. До них підійшла офіціантка і вони зробили замовлення. Дівчина-офіціантка пішла, а за тим столиком зав'язалась явно не ділова бесіда. Дама всіма силами намагалась показати вміст декольте і накручувала темний локон на палець. Її світло-карі очі оглядали чоловіка з неприхованою цікавістю.

Таня не стерпіла цього. Гаразд вони посварились, і гаразд вона взяла його стратегію трошки проігнорувати, але це ж не привід водити якихось дам а кафе. Це явно ненормально. Тому Таня швидко доїла своє морозиво, і це їй не зашкодить, бо вона трохи охолола і в голову завітав невеличкий план. Їй не хотілось підставляти себе чи виставляти істеричкою на загал. Ох, а підступні плани Таня навчилась будувати за ці роки. І вони були не тільки підступні, а ще й дієві і вдалі.

Троцька взяла свою сумочку і накинула на плече. Впевненою ходою підійшла до столика і закрила очі Назару.

- Назарку, вгадай хто? - ласкаво мовила Таня і грізно подивилась на даму.

- Ем... Таня? - здивовано сказав Назар і миттю обернувся. Його дружина мило посміхалась, але він розумів, в яку халепу втрапив. Таня в гніві не те, що страшна, бо це слово навіть на одну десяту не відповідає тому, якою вона стає. Назар лише раз її такою бачив і то з слів Горі. Не дівчина, а демон.

- Привіт, я Таня. Його дружина. А ти? - оцінююче подивилась Таня, а дамі стало явно некомфортно під таким поглядом.

- Я Аліна Гренюк, - сказала дама.

- Це моя подруга, - перебив Назар Аліну. Ох, краще б він цього не робив.

- Любий, - прощебетала Таня, - я бачу в тебе ділова зустріч, тому не буду заважати, - а потім вона нахилилась до його вуха і сказала так, щоб почув лише він: - Але якщо це вийде за рамки ділової зустрічі, то начувайся Троцький. А якщо я дізнаюсь, що це не перша така зустріч, то сильно розгніваюсь. Тобі краще не знати що це таке. І я досі на тебе ображена, не забувай.

Казала дівчина все з такою посмішкою, що дамі здалося, що вона з ним фліртує, і точно не погрожує. Після лукавих слів Таня швидко вийшла з кафе, а Назар, вибачившись, вилетів пулею надвір і схопив дружину за руку.

- Що? - сказала Таня. Її тон був рівним і спокійним. Постава рівна, а очі сяяли азартом і... і ще чимось.

- Не йди, зачекай. Де ти була? Я місця собі не знаходив. Шукав тебе, але все безрезультатно, і...

- Значить погано шукав, - сказала вона, але руку вирвати з його міцної хватки не вдалося. - Відпусти.

- Ні, я більше тебе не відпущу, - сказав він і обійняв Таню. Спочатку вона намагалась вирватись, але його аромат сп'янив і вона просто насолоджувалась його присутністю.

- Пробач мене, Таню, пробач. Я був таким дурнем.

- Я подумаю, а зараз мені справді час іти. Мене чекають.

- Хто?

- Подруга, і... ще дехто.

- Хоч скажи де ти знаходишся, або бери слухавку, коли я телефоную.

- Ні, Назарко. Як і сказала Марго, ти маєш мене знайти. Якщо це зробиш, то я тебе пробачу...

- Але ти тут, - сказав Назар і зазирнув в зелено-карі очі. В такі рідні її очі.

- Ні. Шукай, - сказала Таня і, скориставшись розгубленістю Назара, вискочила з його таких теплих і рідних обіймів, загорілась чорним вогнем і зникла.

Назар стояв і просто кліпав очима, намагаючись все зрозуміти.

***

Таня швидко повернулась і пригорнула до себе Ніночку. Дочка відкрила маленькі карі оченята і подивилась на маму.

- В тебе очі, як в татуся, Нінусю, - сказала вона і знову обійняла крихітку.

Таня заколисала дочку і спустилась вниз. На кухні за столом сиділа Маргарат і пила каву.

- Привіт, - сказала Таня і Марго повернула голову в її бік.