Розділ 11

Дні летіли швидко, та команда з пошуку принцеси не могла знайти нічого нового про Троцьку Тетяну. Все просто, прозоро і легко. Звичайна напівдемонеса з сім'ї демонеси і людського чоловіка, які загинули, коли дівчинці було чотири. Потім вона сама про себе дбала і поступила в академію Троцького своїми силами, а далі за гарне навчання змогла відвідувати людську школу, де і познайомилась з Назаром. Про неї дуже мало якоїсь незвичайної інформації, типу захоплення байками чи погане спілкування. Все так спокійно, що аж нудно. То куди могла вона подітися? Якась невідома подруга, що оберігала Таню більше не виходила на контакт, та взагалі номер було заблоковано. Відомо було лише про двох: Віру і Олю. В академії вона не мала жодних друзів, крім тітки в якої винаймала кімнату. Беніс вирішив, що варто перевірити цю Олексію Федорівну Бемолклот.

Після зимових свят, а саме десятого січня вони відправилися в гості до пані Бемолклот. Беніс, разом зі своєю свитою пройшли до будинку жінки і постукали в двері. Скоро вони відчинилися. На порозі стояла жіночка похилого віку з чорним волоссям та в старовинній довгій сукні, що робило вигляд, ніби вона поважна леді зі старих французьких фільмів. Явно, що вона не чекала таких гостей в своїй скромній оселі, але все ж запросила чоловіків в вітальню. Олексія Федорівна принесла чай і печиво і всілася в своє улюблене крісло з темно-зеленої шкіри і опустила свій погляд на чоловіків. Вони були не надто красномовними...

- Ми знаємо, що ви спілкувались з Токаренко Тетяною, і хотіли б запитати чи не бачили ви її останнім часом, - сказав Беніс і відпив чай зі своєї чашки.

- Нещодавно... - задумалась старенька. - Так, була кілька місяців тому. Зараз згадаю... точно, десятого грудня. Ми тоді так гарно поспілкувались, як в старі добрі часи.

- І це все? - здивувався принц.                 

- Так. Вона розповіла, що посварилась з чоловіком, а він, гад такий, ще й уникає її, ховається на роботі, уявляєте? Таня така гарна дівчина, любить його, а той як його там... а Назар, а він вибрав роботу. От що казати про молодь? А от Танічка така хороша, я її добре знаю. Багато горя зазнала, але знайшла своє щастя. Але останнім часом їй щось погано. Блідо виглядала дуже. Ох, потрібно буде їй зателефонувати потім, - сказала старенька, а далі понеслося, як вона вчила дівчинку готувати і все інше. А що? Олексія Федорівна, як типова жінка, любила побазікати ні про що. Але про бібліотеку вона стратегічно змовчала. Наслухавшись пустого і водночас дізнавшись що якраз перед їхнім візитом до квартири Троцького, його дружина навідувалась до Бемолклот, щоб поговорити про старе і мабуть запитати пораду. Це їм грубо кажучи нічого не дало, щоб зрозуміти де зараз дівчина. Горя питав про подруг Тані, але старенька відводила тему в інше русло. "Можливо щось знає, але не каже". До цього висновку дійшли чоловіки. Вони зачепились за те, що Олексія Федорівна обмовилась, що Таня любить пекти солодке, а найкращий магазин кондитерки знаходиться в курортному містечку Хеліслі.

На наступний день чоловіки вирушили до Хеліслі, але не в повному складі, без Емануіла, який вирішив покопатись в документах, а не ходити по кондитерських. На вулицях курортного містечка було не багатолюдно, але все ж кав'ярні та ресторани не пустіли. По парку, який веде до найкращої кондитерської крамнички, прогулювались пари, а деякі навіть з дітьми. Такі суворі і серйозні чоловіки зайшли до магазинчика в рожево-червоно-чорних тонах. За прилавком стояла висока струнка дівчина з коричневим волоссям в хвостику та темними очима. Вона була одягнена в форму магазину: чорну блузку  та такого ж кольору брючні штани та білий фартушок з рожевим мереживом по краях.

- Доброго дня, - заткнулась дівчина, коли побачила покупців. - Чого бажаєте? - усміхнулась дівчина.

- Доброго, - одночасно відповіли чоловіки.

- Нам... тірамісу і деяка інформація, - сказав Горя.

- Гаразд, - сказала дівчина. Вона принесла коробку з замовленням та напарницею, яка була трохи нижча, але більш схожа по фігурі на кондитера.

- Ви бачили цю дівчину? - сказав Горя і простяг дівчатам знімок Тані. Там вона була усміхнена, в джинсових шортах і білій футболці з відбитками лап песика.

- Здається так... - сказала нижча дівчина. - Вона завжди купує одне і теж саме.

- Ми можемо поцікавитись, що саме вона купує?

- Ну, мабуть... Вона бере ці цукерки, - сказала дівчина і дістала з-під прилавку круглу коробочку, обмотану мерехтливою стрічкою. - Ці цукерки виробляють спеціально для нашої крамниці. Їх роблять зі справжніх темноцвітів, ювелірна робота, до речі. Навіть не кожен може собі дозволити це задоволення.

- І як часто ця дівчина приходить? - задав наступне запитання Горя.

- Ну, точно не знаю, але десь раз на пів року, іноді навіть рідше.

- Якщо вона з'явиться, то зателефонуйте, - чоловік передав дівчатам візитку.

Граф Шевелін  разом з тірамісу взяв коробку цих цукерок і вони вийшли з приміщення. Сума за цукерки вийшла кругленька. Стало одразу цікаво, звідки в неї гроші на таке задоволення. Троцький сказав, що такі суми дружина в нього не просила, а в магазинах розраховувалась лише карткою. До сварки. Назар до цього моменту не помічав, що перестали приходити повідомлення з банку про яку-небудь оплату. З кожним днем про цю дівчину стає все більше загадок. Ну її точно потрібно знайти! Можливо вона має якийсь вихід на принцесу, або що.

***

- Здається я щось знайшов, - сказав граф Соберфіст, коли чоловіки повернулись в замок. Він цілий день провів за дослідженням документів і знайшов дещо цікаве.

- І що? - втомлено сказав Беніс і сів на своє звичне крісло в кімнаті матінки.

- Те, що документи в вашої Токаренко не справжні. Підробка якісна, майже не відрізнити від оригінала, але якщо подивитись архівні данні, то все стає зрозумілим... В жодній базі немає її батьків чи якихось родичів. Та і хто б дозволив чотирирічній дитині самій про себе піклуватися?! А ще ось, - сказав Емануіл і роздав кожному копію документу, - я перевірив ту місцевість, де казав Назар, що знаходяться її батьки, і помітив, що в тих краях взагалі ліси і територія, яка зараз знаходиться під дослідженням.