Розділ 19. Дофамінова бомба

Майбутні правителі обох доменів, на перетині яких вони зараз знаходилися, рушили по пологому днищу ущелини, не помічаючи, як за ними наглядали зверху. Перші кроки, хоча й приносили біль, але й спонукали радіти, адже у подібних умовах, могло бути набагато гірше.

Їхній шлях прямував на схід, але перед тим, як відправитися туди, треба було повернути втрачене у повітрі.

Скіпетр Карлаха та титановий меч, валялися врізнобіч, так само як і два закривавлених тіла повстанців, з який вже давно витекло життя. Картина не з приємних, яка відкрито демонструвала, що могло б бути і з ними. Тож, про себе подякувавши богам Харея та піднявши свою зброю, вони поспішили покинути місце, що вже було помічене смертю.

Невідомо скільки вони блукали ущелиною, допоки не вийшли на простори підгір’я, де картинка набула більш яскравих кольорів, замінивши скелясту сірість. І там, серед рослин та дерев, що поодиноко зустрічалися час від часу, навіть настрій змінився на позитивний, повертаючи бажання говорити.

- Твої крила слабкі, - як завжди, першим порушив Ліам тишу, не в змозі викину з голови той факт, що Таіра не змогла витягти обох у тому падінні. – Ти їх мало тренувала? – перепитав слідом, уявляючи, як буде розсікати небо над Барелією, щойно отримає свої по праву.

- Я весь час жила в тіні, ховаючи їх, - спокійно відповіла Марах, якій було незвично говорити на таку тему, але серце тріпотало радіючи, що тепер бодай є з ким поговорити про приховане. - У мене не було можливості тренувати їх, не викривши таємниці свого походження.

Спадкоємець престолу тільки подивився пильно, зрозумівши, як насправді важко було усі ці роки ховати ті таємниці, від яких залежало її життя. Сама, на чужині, не в змозі довіритися нікому, окрім Тодея Бару – занадто важке випробування для малої дівчинки, що хоча і стала безстрашним воїном, але в середині, залишилася тією ж пораненою душею.

- Адель, - видихнув та протягнув її ім’я, ніби смакуючи фонемами в голос, аби тільки відігнати погані думки подалі. - Це ім’я підходить тобі більше.

- Воно більше не належить мені. Даару Адель померла у тронному залі, біля мертвого тіла свого батька.

- І все ж таки, як ти вижила? – не міг просто мовчати, бажаючи дізнатися секрет найбільшої загадки, яка не давала йому спокою. - Масмори розірвали усю твою родину, а на тобі жодного шраму від їхніх пазурів, - озвучив, не подумавши, як відреагує дівчина на подібні слова, що для нього були пустим, а для неї – ятрили душу.

- Хто тобі сказав, що мій батько помер від пазурів масмора? – зупинилася Таіра та за долю секунди змінилася на обличчі, проявляючи роздратування, що відчувалося не тільки в голосі, а й читалося на лобі жирним шрифтом.

- Тоді, як він помер?

- Не думаєш, що занадто багато запитань озвучив, як для сьогодні?

Щось в середині кололо навіть більше за ті тріщини в ребрах, стискаючи діафрагму та перебиваючи повітря, так, ніби слова кароокого красунчика, невидимою рукою вхопили Марах за шию, з кожним разом здавлюючи все сильніше.

- Це важливо, Адель.

- Ще раз тобі кажу, не називай мене так! – гаркнула роздратовано та зрозуміла, що не може собі дозволити подібної вольності, адже кожен такий емоційний викид приносив болісні відчуття в області ребр, грудної клітини і не тільки, нагадуючи, що невдалий політ був зовсім нещодавно. - Адель померла в той день, коли піднебесний встромив меч в мого батька, відібравши все, що у мене було, - через деяку мить заспокоїлася та випалила те, що він хотів знати.

Від почутого, очі чоловіка навпроти, звузилися, анонсуючи біохімічну реакцію в мозку, де зараз на всю працювали нейрони, складаючи все до купи та вимальовуючи шокуючу картину.

- Ти бачила хто то був? – активізувався Ліам далі, різко схопивши Марах за плечі, в надії витрусити з неї інформацію, від якої залежало не тільки її життя.

- Аби бачила, вже б давно встромила меч йому в серце, - відповіла, дивлячись в очі настирному та відмахнулася, відкинувши його руки від себе.

- Ба-Хан Арек впізнав тебе? – ще один здогад під емоційним збентеженням, як пазл до головоломки чотирнадцятирічної давності.

- Не знаю, але він був дуже близько. Можливо, його збентежила моя східна зовнішність… - продовжила переставляти ноги, без особливого захвату говорити на цю тему.

- А може, це була справа його рук, - закінчив Ліам здогадки за неї. – Принаймні, я б на нього ставив.

- Я не можу звинувачувати його без причини. Я не бачила хто то був, а лише чула віддалений чоловічий голос та лопотання крил над головою. Не рахуючи твого батька, який тоді врятував мене, в імперії Хобар є ще двоє представників чоловічої статі, хто має крила величного.

- Але тільки Ба-Хан Прайм виграв від смерті Даару, отримавши негласне право керувати доменом за відсутності кровного правителя, - задумливо озвучив Тодей, навіть не помічаючи, як Марах відстала.

- Звідки вони взялися? – почулося роздратоване від дівчини і Ліам повернув голову, аби зрозуміти про що вона.

Там, навколо темноволосої красуні, настирно літали комахи з червоним черевцем та сизими крилами, яких вона старалася відмахнути руками, а даремно, адже після декількох таких помахів, ті ще більше ополчилися проти неї, готуючись до атаки.

Побачивши це, у наступника трону сіпнулося в грудях, адже пристрасний мандрівник раніше вже зустрічався з цим видом та більше не бажав мати подібного досвіду ніколи.

- Що ти робиш? Стій! Не треба! – крикнув він, аби попередити Таіру, але та вже зробила невиправну помилку та розчавила одну з комах, що сіла на рукав комбінезона. - О, ні, - почулося далі від кароокого красунчика, - сьогодні точно не твій день.

- С-с-с, - засичала Марах, коли на шиї відчула перший пекучий укус, знову вбивши настирну комаху.

- Не вбивай їх, бо буде гірше.

- Ай, - ще один зойк від укусу перед тим, як Ліам зняв свій плащ та накинув на дівчину, закутавши її в кокон, перекривши крилатим доступ до своєї жертви.

Головним було не чіпати комах, і чоловік з цим справився. Декілька хвилин, і вони обоє швидко покинули ареал проживання кусючих створінь, що на вид здавалися такими милими, а насправді, були як камікадзе, перед смертю вприскуючи токсин у організм противника. Від швидкої ходи той токсин ще швидше розходився по організму, вже проявляючись почервонінням та припухлістю у місцях укусу.