Розділ 16. Теплі обійми

- Коли ти сказав, що уступиш трон іншому, я не думала, що ти в прямому сенсі цього слова, перекинеш усю свою відповідальність на Піро, - накинувши на голову капюшон від плаща, мовила Таіра до Ліама, крокуючи по мокрим калюжам. - Це вперше на моїй пам’яті, син прислуги удостоївся подібної честі, - не вгамовувалася дівчина, роздивляючись по бокам, стараючись у темряві глибокої ночі, побачити бодай щось.

- Що, теж хочеш? – глузливо перепитав той, так само застережливо кидаючи погляди навкруги, не забуваючи слідкувати за двома представниками почесної варти, яких вони взяли з собою за-для охорони. - Так би й сказала, що завидки беруть. Наступного разу придивлюся й до твоєї кандидатури.

- Не смішно. Твій батько коли прокинеться, помре від твоїх кадрових перестановок.

- Будемо молитися усім богам Харея, аби подібного не сталося. До того ж, Піро проявив кмітливість та хоробрість, коли нас з тобою не було. Аби не він, не зрозуміло, що б взагалі було з батьком.

- Ти настільки йому довіряєш?

- Він єдиний, хто не підводив мене ніколи, і я впевнений, цей раз, теж не стане винятком, - з усією впевненістю відповів Ліам, продовжуючи крок за кроком покидати столицю під покривом ночі, аби зайві очі не бачили їхньої втечі. - Думаю він зможе виграти нам деякий час і ніхто не здогадається, що ми з тобою покидали територію Барелії. Коли треба, Піро може бути корисним.

Так і крокували пустими вуличками Тарума, просуваючись від центру столиці до її околиці, де на них чекали, аби вивезти за межі домену. З часом вузькі проходи закінчилися, змінившись на широкі дороги за яким простягалися ще ширші поля та різноманітні фабрики. Виробництво на них було призупинене і це було додатковим плюсом, адже неподалік від однієї із фабрик показався аерофеатон.  

Залізна махина, що зависала над землею та рухалася у гравітаційному полі планети, була не досить гарним вибором у дощову погоду. Відкритий верх рухомого корита для перевезення вантажу або невеликої кількості людей, безсумнівно, не надавав окремого комфорту пасажирам, але такий вид транспорту, у їхній ситуації, мав багато переваг та користі.

Перша і основна – те, що подібними аерофеатонами користувалися для швидкого переправлення продукції у різні куточки Барелії, а то й за її межі, в умовах торгування між доменами. І саме завдяки цьому, вихідці з алькасару, швидко могли покинути межі правління Тодея Прайма, не будучи поміченими шпигунами противників трону.

Декілька хвилин, і всі четверо всілися по своїм місцям, готуючись до виснажливої дороги, а за мить мотор повітряної залізяки завівся, анонсуючи скоре відправлення, де кожен з них сіпнувся, стараючись адаптувати тіло до швидкої їзди.

Холодний дощ та сильний вітер, підсилені жорстокістю низької температури ночі, холодили тіло та пронизували кістки, заставляючи губи синіти. Ця подорож обіцяла бути суворою, перевіряючи усіх на міцність, і, хоча кожен з них був морально до цього готовий, все ж таки, організм не готувався до подібних температурних потрясінь.

Першими почервоніли та замерзли їхні обличчя, а за ними і пальці задубіли, як колодки, заставляючи стискати долоні до хрускоту. Для чоловіків таке було, може й, не звичним, але терпимим, та тільки не для тендітної дівчини, що з часом почала розтирати долоні та фаланги, аби ті не посиніли до смерті.

- Холодно, - буркітливо проговорив Ліам на вухо, перекрикуючи зайвий шум від аеродинаміки. - Якщо визвалася мене захищати, захищай і від холоду, - важко та демонстративно видихнувши, розкрив свій плащ та притягнув спантеличену Таіру до себе, не в змозі більше споглядати, як ніжна дівоча шкіра січеться по вітру, а тіло скручується від негоди.

- Притулися до охорони, - роздратовано сіпнулася вона, але так і не змогла вирватися з широких чоловічих лещат, що вже обхопили її руки, сховавши їх у своїх мужніх долонях.

- Вибач, та я не по хлопчикам, - жартома парирував кароокий та настирно підім’яв її під себе, не давши змоги змінити позиції.

Довго Марах сіпатися не стала, адже насправді так було набагато тепліше. Не тільки від того, що двоє дорослих людей грілися в обіймах, а й тому, що дівоче серце пришвидшило свій темп, піднявши температуру тіла, від якої відразу пішла тепловіддача.

- Так набагато краще, - розтягнув Ліам задоволену посмішку та втиснувся носом у дівочу шию, нишком втягуючи запах жінки, що зацікавлювала його не тільки тілом, характером, а й секретами, які хотілося розгадати.

- Можемо піднятися над хмарами, - ледь почулося від підстаркуватого товстуна, що погодився провернути подібний трюк з перевезенням, таких собі нелегалів. - Дощу не буде, але від холоду зуби будуть цокотіти, як навіжені, - повернувся він до пасажирів та поправив свої потерті окуляри завзятого авіатора, спонукаючи кожного з присутніх, заздрити.

- Кермуй, - крикнув Ліам у відповідь, зробивши вибір за всіх. – Ми потерпимо, - озвучив слідом та ще більше притиснув до себе Таіру, що стала його особистою грілкою на весь період їхньої аеро подорожі.

Охоронцям більше нічого не залишалося, аніж глянути на спадкоємця з заздрістю та мовчки прийняти свою холодну долю, від якої шкіра бралася цурупалками, ущільнюючись від низьких температур.

Декілька годин пройшло в нестерпних очікуваннях. На щастя, дощ за цей час скінчився, але ранкова прохолода не відпускала пасажирів із своїх обіймів. За цей період, здалося, що наступник престолу приріс до Марах, намертво приклеївшись до її тіла, але настав час відлипати.  

- Ти впевнений, що нам треба у землі Овірії? – спустилася Таіра з аерофеатону, відчуваючи гіркий присмак, який додатково давив на груди.

Вперше за довгі роки їй прийшлося повернутися в землі, де вона народилася та щасливо росла до трагічної ночі.

- А що? У тебе є якісь упередження? – спустився наступник слідом та повернувся до неї, аби у перших проблисках сонця, що засяяли на горизонті, роздивитися вираз дівочого обличчя.