Розділ 12. Голосування

Зараз покої Прайма були схожі на лазарет, де навколо царського ложа, зібралися схвильовані родичі, забувши про всіх та все на світі, переймаючись лише долею особливого пацієнта.

Енергетичний щит розсіявся, як туман, а сивобородий чоловік під ним, почав дихати одним повітрям з усіма у кімнаті. Його пульс був ледь помітним, очі не відкривалися, а свідомість пірнула у вир, поринувши у безпробудний сон. Але навіть це давало присутнім надію на майбутнє та те, що згодом Тодей Бару знову сяде на свій трон, адже знайдений Мувою лікар, отримавши доступ до тіла Прайма, швидко ввів антидот, на який вони всі розраховували.

Тепер тільки час міг розставити все на свої місця та відмотати важку реальність до того моменту, коли все було більш-менш добре.

- Тобі треба перев’язати рани, - мовила Марах до Ліама, звернувши увагу на порвану сорочку, яка була вся в крові, а на правому рукаві – найбільше.

- Немає на це часу, - відмахнувся той, давно виставивши пріоритети. - Поки ми тягнемо, чиновники певно створили коаліцію та підговорили більшість аби поставити свого на троні, - озвучив свої думи, шкірою відчуваючи переворот в алькасарі.

Все настільки давило з усіх боків, що не було й секунди, аби передихнути, а згадати про біль у руці, тим паче. Здавалося ще трохи, і те, що його батько вибудовував та утримував довгі роки, могло за мить рухнути, як картковий будинок, і Ліам не міг цього допустити.

- Чиновники вже зібралися у тронній залі та вирішують подальшу долю домену, - почувши слова стурбованого наступника, проговорив Мува, підтверджуючи його здогадки. Зараз довірений Прайма говорив впевнено, забувши про образи та відкинувши те, що мало не був задушений спадкоємцем трону, на якого особисто покладав надії. У такі моменти, відверта неприязнь могла зіграти злий жарт, і Мува розумів це, тому, закрив очі на імпульсивні випади з боку молодого чоловіка. - Міністр Кун Гарун особисто клопотав щодо прискорення вирішення цього питання, переймаючись тяжким становищем Тодея Бару Прайма та відсутністю спадкоємця.

- Швидко ж він, - з гидливим присмаком в роті протягнув Тодей молодший, відправляючи міністру фінансів ненависні флюїди. - Не пройшло ще й двох діб, а шакали вже не дочекаються моменту роздерти домініон, укріпивши свою владу.

Всі, хто зараз був у царських покоях, розуміли, що треба було діяти. Поки Тодей Бару боровся з токсинами, виробляючи антитіла, та цією боротьбою за життя, давав їм надію, не можна було сидіти склавши руки.

- Тоді, бодай переодягнися, аби виглядати гідно, - не стала суперечити Таіра, а навпаки підбадьорила чоловіка, відпрацьовуючи своє звання наставниці. - Ти не маєш права показувати їм свою слабкість та свої поранення.

- Вона права, - на цей раз підтримка прийшла з боку Піро. – Я допоможу Вам передягтися.

- Ти зі мною? – вже виходячи з покоїв Прайма, запитав Ліам Таіру, яка крок за кроком, рухалася слідом.

- Мені теж добре б було переодягнутися, але не з тобою, - зауважила дівчина на останньому, вже на перед прораховуючи його стьоби.

- Шкода, - протягнув чоловік іронічно, здебільшого аби розбавити атмосферу чимось позитивним, адже від усього, що за останній час трапилося, тіло було, як на голках, а психіка нагнітала у прогресії. Хотілося хоч якогось просвіту. - Я думав, за ці дні ми з тобою подружилися.  

- Чогось мені здається, що у тебе викривлене розуміння слова “подружилися”, - у своєму репертуарі, крижаним голосом відповіла темноволоса та дійшовши до своїх покоїв, відчинила масивні двері, згодом ховаючись за ними.

- Піро, у нас є знеболювальне? – запитав наступник зайшовши у свої покої, різко змінившись на обличчі.

Поки всі споглядали на нього, очікуючи бачити силу, відвагу та міць, він не міг собі дозволити бути слабким, а зараз, коли вони з вірним посіпакою залишилися на одинці, не треба було грати роль всесильного.

- Я щось знайду, але не обіцяю, - відповів помічник, усім своїм видом виказуючи розуміння та підтримку.

Десь через двадцять хвилин, у тронний зал, що був битком забитий міністрами та чиновниками різних рангів, зайшли четверо. Першим, гордовито розправивши плечі, йшов Тодей Ю’Ліам, що своїм ошатним вбранням та впевненим поглядом, спонукав деяких чиновників стовбеніти від неочікуваності. Слідом за ним, по праву руку, йшла Марах. Її холодний погляд та відсутність будь-яких емоцій на прекрасному обличчі, заставляли присутніх дивитися на неї, як на колючу квітку, до якої не можна було доторкнутися під страхом бути покаліченим.

Зараз на ній був темно-синій костюм, який добре підходив до парадного костюму наступника трону, а волосся було зачесане на правий бік, відкриваючи струнку шию з одного боку. Такою її бачили рідко, але і ситуація зобов’язувала шокувати своїх недругів не тільки виглядом, а й ділом, якщо прийдеться застосувати зброю, і для цього у неї був пасок з платиновими пластинами, про секрет яких мало хто знав.

Горен – як вірний страж, гордо ішов по ліву руку, крок за крок слідуючи за наступником, і тільки Піро поводив себе так, ніби боявся, що міністри спепелять його одним поглядом, покаравши за те, що він, син слуги, мав нахабство запечатати Прайма у капсулі стазису, своєю кров’ю.

- Якраз вчасно, - крокуючи до тронного крісла на якому завжди сидів його батько, мовив Ліам, перебиваючи шепіт, який луною пройшовся по залу. - Добре, що ви всі тут зібралися. Мені не прийдеться збирати вас усіх знову, - сказав далі та усівся у крісло, нагороджуючи всіх присутніх своїм проникливим поглядом. - Що, не чекали? – запитав за декілька секунд, прочитавши на обличчях міністрів відповідні емоції, і відповіддю йому стала тиша.

Цих секунд вистачило, якраз для того, аби Ліам зробив свої висновки, а Таірі, аби обійти трон та, знову, ставши по праву руку від впевненого в собі красунчика, кинути оком усіх присутніх, виділивши серед них тих, хто несе найбільшу загрозу.

- Чому ж, наш пане, - почулося згодом, від високого та худорлявого чоловіка у шапероні найвищого рангу. - Ми всі були дуже стурбовані Вашою відсутністю, - продовжив міністр Кун Гарун, явно відчуваючи себе голосом всіх, хто зібрався по той бік залу.