Глава 3. Вигнання

Чорна коса розплелася, волосся танцювало у вихорі вітряних коливань. Якби на голові була її корона, то вона давно б загубилася серед густої трави. Кобила не зупинялася, хоча й слухала накази вершниці. Тварина була чимось налякана, адже зазвичай в стайні коні перебували в спокої. Хтось змусив її прибігти в сад, скерував. Але хто? Белінда? Навіть якщо вона забула прив'язати кобилу, це зробив би конюх, який мав стежити за порядком. Чому батько подумав саме на Ясміну? Хтось навмисно та завчасно налаштував його проти доньки.

Вибігши на простору галявину, кобила нарешті зупинилася, знесилена. Так само втомилася й принцеса. Неподалік чувся клекіт качок, що змусило дівчину всміхнутися. Це означало, що неподалік було озеро. Повівши кобилу за собою, прив'язала її до дерева, а сама пішла до берега, милуючись краєвидом. Дихання поступово вирівнювалося, а затерплі ноги крокували легше. Сівши на заваленому дереві, Ясміна довго споглядала за заходом сонця. Лише на самоті могла бути спокійною. На лоні природи, з її звуками або тишею, які допомагали вивільнити енергію, почувалася собою, на душі на мить наставав штиль.

Дивно, як вона раніше не знайшла цього місця? На іншому березі озера — ліс, позаду квіткове зелене поле й інша смуга діброви, що вела до пагорбів Деновінга. Тут її точно ніхто не знайде! Але темрява вже починала стрімко поглинала довкілля, пробуджуючи жаб, які заводили нічні співи. Потрібно повертатися…

***

Коло стайні було темно. Знайшовши сірники в старій скрині, де зберігалися свічки, зняла з гачка гасову лампу та, заходячи всередину, підпалила її. Теплий день змінився холодною ніччю, і Ясміна, трохи змерзши, довго не могла впоратися з мотузками. Ніжні пальці не слухалися, від чого вона ще більше дратувалася, визнаючи жіночу слабкість.

— Допомогти, Ваша Світлосте? — раптово пролунав чоловічий голос позаду.

— Не можу розв'язати, затягнулися міцно… — не звернула уваги, думаючи, що це зайшов конюх.

Не озираючись, намагалася впоратися з вузлами, які перекривали шлях до стійла, аби завести туди кобилу.

— Ніколи не бачив, щоб жінка могла так безстрашно приборкати розлючену тварину!

Принцеса підхопила лампу, швидко обертаючись до співрозмовника. Він, усміхаючись, прикрив долонею очі від мерехтливого полум'я.

— Лорде Дальгоре? — здивувалася, але навіть не ворухнулася, щоб поправити зачіску чи зробити реверанс.

— Приємно, що пам'ятаєте моє прізвище, — загадково сказав і, оминувши принцесу, взявся за розв'язування мотузок.

— Надто багато розповідали. Крапали й крапали, як вода на камінь. Тому й запам'ятала.

— Що розказували? Погане? — засміявся.

— Якщо для вас багатство — то погане щось, тоді — так…

— А вас не цікавлять статки? — трохи повернув голову, щоб подивитися на Ясміну.

— Цікавлять. Хіба це злочин?

— От бачите, вас теж турбує, що про вас скажуть! — знову усміхнувся, забрав з руки повідець і завів кобилу до стійла. — Обережніше з лампою, навкруги сіно.

— Обережніше з порадами, у мене гас у руках… — примружилася, стримуючи усмішку. — Чому ви досі тут, лорде?

— Усі гості роз'їхалися, адже бал скасували. Я ж вирішив залишитися, аби зустрітися з вами, попри відмову, принцесо. І хотів сказати, що зовсім не вважаю вас винною в тому, що сталося! Адже тварина може бути непередбачуваною. До чого тут Ваша Світлість?

— Не вдавайте, що нічого про мене не знаєте, — Ясміна погладила по голові кобилу й квапливо пішла геть, загасивши лампу.

— Стійте, будь ласка! — лорд побіг слідом. — Хоча б хвилинку!

— Вона вже минула! — викрикнула, поспіхом підіймаючись схилом.

Фредерік Дальгор зупинився, дивлячись, як жіноча тінь віддалялася. Не став наполягати, розуміючи, що сьогодні Ясміна надто втомлена та засмучена. Саме зараз їй не до розмов про заміжжя чи стосунки…

***

Зачинившись у покоях, принцеса сподівалася лягти, як почула стук у двері.

— Сестро, це Белінда. Поговорімо? — голос був стривожений, але Ясміну це не зворушувало.

— Немає про що. Іди відпочивай. А краще — потренуйся зачиняти коней.

— Сестро, я цього не робила, повір!

— Ні! Не вірю! Не вірю нікому! Добраніч! — прокричала й розлючено дмухнула на свічку, гасячи.

Відповіді від сестри не було. За дверима почулися кроки та запанувала тиша. Це дозволило видихнути з полегшенням.

Із самого дитинства найстарша залишалася винною в усьому. Від дитячих витівок до дорослого життя їй неодноразово доводилося стикатися з несправедливістю або підлістю. Зникла книга з батьківської бібліотеки — взяла без дозволу Ясміна; підслуховувала наради — хтось доповідав про це королю; гуляла в зброярні — надвечір покарання за негідну поведінку; Белінда впала з коня — недогледіла…

Вона любила своїх сестер, але не була надто приязною до них, розуміючи, що настане час, і кожна забажає сісти на трон, що зіпсує їхні стосунки. А оскільки синів у родині Девон не було, Ясміна планувала зруйнувати традиції чоловічого правління й запровадити власне бачення майбутнього свого королівства.