Легенда про створення України

Був чистий та зелений край 
Для людей звідусюди тихий рай. 
Земля родюча, й шипшина біля річки колюча. 
А які тут річки, а моря, а діброви... 
А про мову - луна йде по світу 
Багато розмови про мову. 
Але біда була одна, 
Своє ім’я згубила та країна. 
І варто ж бо, було б її назвати. 
Адже вона така, що й словами, 
Важко описати. 
І люди тут живуть такі... 
Такі що й працювати вміють, 
А не руки біля чужого гріють. 
За що вони там не візьмуться, 
То з піснею все роблять, 
І все у них вдається 
Бо мають добру вдачу 
Й доля їм піддається. 
У тих людей 
душа багата: на добре слово, 
На щирість, на душевність, на завзяття. 
Усіх вважають за родину

Ба навіть за брата, 
І слава про них там йде крилата. 
Але одна біда...вони все мають 
Але ім’я свого не знають. 
Та й досі його скрізь та всіх питають. 
Одного разу вирішили враз вони. 
Піти до Господа та вислухати його наказ. 
Ісус сказав: “Дорогі мої люди, 
За вами я давно спостерігаю 
Про вас, завжди я думку свою гадаю. 
Я бачу, як працюєте ви,  
А ваша пісня душу гріє, 
Я також мрію вашу знаю ... 
Я створював для вас таку землю, 
Яку давно хотів побачити в ось цих краях 
Адже у снах вона була, тепер ще й бачу наяву. 
У край до вас приходжу часто. 
Тому і знаю ви трудящі, 
І співаки прекрасні, бо душею наповнена пісня ваша 
І край ваш, є такий як рай. 
Земля прекрасна і природа власна 
Любов до всіх у вас прекрасна. 
Я довго думав та нарешті знаю. 
Я назову її так, 
Щоб кожен знав про неї, 
Щоб історія її гриміла на весь світ. 
Назву її - Вкраїна, 
Бо в край до вас іде моя велика мрія.

І люди всі будуть іти у край, 
Птахи летітимуть до краю”. 
І тоді предки вирішили дяку дати Богу. 
“Ми відтепер свій край цінити будем більше 
Ніж це було у нас раніше 
Ми з гордістю усім тут будем говорити 
Що ми не просто люди 
Ми - українці!”. 
Мій рідний краю, споконвіку 
Люблю тебе, й любитиму до віку.