З боку припіка, частина шоста

Запам'яталося, що у Женьки було тіло грубого, але пухкого хлопчика – напів-атлета, напів-тітки. Але особливо запам'яталися Шкіді Женьчині наколоті пальці на обох руках: на правій було виколото на чотирьох пальцях – Женя, а на пальцях лівої руки природно було виколото буквально Їжачок. З цього випливало, що перед ним і кожним пацаном цього кефірного закладу стояла справжня Женька Їжачок. Інакше дівчинка називати себе забороняла, і тут же показувала свої міцні, геть-чисто стислі кулаки і запобігливо говорила:
- Ще одне криве слово і заряджу в диню! - Ця її загроза звучала переконливо, і тому Женьці вірили на слово.
До Шкіди Женька поставилася по-заступницькому і відразу попередила і самого Шкіду, і Вєрку Космодром:
- Малявки, якщо хто вас хоч пальцем чіпатиме, звертайтеся...
Тут нам знадобиться маленький ліричний відступ… вид легенди про Вєрку Космодром…
У глибинах степу, де небо зливалося із землею, був космодром, про який ходили містичні чутки. Найстійкішою з цих легенд була історія Вєрки, народжена циганкою і покинутою матір'ю в цій безлюдній просторості.
Вірка виросла серед ракетних стартів та зоряних ночей. Її прийомний батько, старий казахський обхідник, знайшов її на межі життя та смерті. Своєю опікою він ніби приклеїв дитину до себе, але не міг дати їй більше, ніж свою тиху стару турботу.
Сам він – Аслан Киримджаєв – був прибиральником льотного поля, де збиралася та розбиралася стара ракетна техніка. Іноді тут траплялися дивні речі: раптом падали відпрацьовані щаблі, а іноді навіть інше нестандартне обладнання. Якось упав з небес цілий ложемент космонавта, залишивши слід навіть у районі Сарни. Це була не пожежа, а щось інше, але саме при цьому дивному світлотепловому спалаху раптовий біль обпік маленьке тільце дівчинки, у якої все, що було в тієї нижче пупка і шрамувало вогнем, що випало з неба. І маленьке тільце від пупка до колін перетворилося на об'ємний різнокольоровий розпис жахливих мов полум'я.
З того часу з Вєркою відбулися зміни: вона більше не ночувала у старого Аслана Киримджаєва в юрті, а перебралася спати просто в собачий розплідник, де незабаром щепилась спати стрілки всіх майбутніх космічних Лайок, Бджолок та Стрілець.
Але тільки одного разу вперту, що вже майже гарчала на незнайомих людей Вєрку клопотаннями рідного, хоч і горе-батька, відставного офіцера в скромному майорському званні вольовим порядком просто вивезли мало не в санітарній будці прямо з резервного пускового столу, де вона перебувала як остання дочка нації, яких брало під свою опіку КДБ для всіляких дослідів, але у випадку з дикою шестирічною втікачкою Вєркою навіть у КДБ порається не захотіли і просто скинули в київський сиротинець.
Жилося в ньому схоже на Вєрку не солодко, тому з того часу її завжди супроводжувала її заповітна рукавиця, в якій вона зберігала розколоту грудку цукру. Цей цукор був її особливим захистом. Якщо хтось намагався образити її, вона відразу била кривдника цією рукавичкою в око, і до того ж кричала благим матюком. Ніхто не знав, хто навчив її цьому, але всі, хто був у візуальній близькості від неї, тут же кидалися захищати гучноголосу Вєрку - розумницю і красуню, через що кривдникам діставалася по морді.
Так легенда про Вєрку - дівчинку, народжену на космодромі, з величезною грудкою цукру і рукавичкою, готовою захистити її від будь-яких негараздів летіла попереду Вєрки, з якою Шкіду доля звела ще в дитинстві в тій дитячій психолабораторії в Пущі-Водиці, яка вважалася дитячим санаторієм за КДБ.
Чи вірили у цю історію? Невідомо. Але вона жила в серцях тих, хто знав про неї, і стала частиною міфології цієї загадкової істоти, яка запросто могла переходити на будь-який із сорока чотирьох собачих діалектів. Втім, і зникла вона з інтернату одразу після третього класу, привороживши охоронних собак, після чого їх теж в інтернаті більше не бачили… Подейкували, що це Вєрка повела їх зграю на космодром, а звідти, як знати, можливо навіть на планету богів…
Реально ж Вєрка Космодром тихо дорослішала, і однієї рукавиці для захисту свого світу їй мало. Тому вона навчилася рясно їсти часточки часнику і заїдати їх смаженим соленим насінням. Але про це вже легенд ніхто не складав... Поруч із нею посадили гнилозубого пацаненка Юрка Чуба, і ці двоє, доповнюючи один одного, і довгі роки навчалися мистецтву з віком дедалі більше ненавидіти один одного...
Так само реально було і те, що народилося Вєрка циганкою і була кинута матір'ю в районі космодрому в Голодному степу під опікою п'яниці-батька і там би вона загинула, не знайди її старий казах-обхідник, який просто пошкодував і ніби приклеїв цю безхазяйну дитину до собі, але при цьому нічого більше дати їй не зміг, оскільки сам він дивився космодромну псарню і вважався прибиральником льотного поля, на якому і спорудив цю саму псарню на льотному полі, на околиці його ділянки, відразу за стартовим столом, який займав добрих кілька гектарів... От начебто й усі уточнення... які не раз змушували малолітнього Шкіду вдивлятися у зоряне небо.
І ось що ще з часом виявилося: що це її батько - російська людина і покинув її, а все звалив на ні в чому не винну і давно покійну циганську матір, у якої і була вкрадена ця дитина. Але в тій країні космодрому було прийнято нарікати на циган, і тому в особистій справі обпаленої дитини зробили короткий запис: кинута матір'ю-циганкою на пожежі... Але від цього Вєрці не ставала краще за інших, і вона завжди носила при собі свою заповітну рукавицю, і в якої вона зберігала досить величезну грудку цукру, про яку ви знаєте. У результаті кривднику били морду, а віялу давали дешеві цукрові подушечки.
- Женя, - щоразу обривали її строгі й якісь однобарвні дами, - прикуси мову… Просто мову прикуси, Їжачку…
І Женька замовкла. Але слава про неї лунала по всьому інтернету.
Хоча флегматичну Женьку ніхто й ніколи не карав, тоді, як вона сама карала себе, і щоразу вимагала стригти себе наголо, під хлопчика… Пам'ятаючи свої ще нещодавні лікарняні будні, під час яких її лікували від педикульозу та всіляких нажитих на вулиці виразок, а на вулиці якось її й знайшли, та так толком і не встановили: хто вона і звідки… Встановити цього у прихованої дівчинки так і не вдалося, навіть тоді, коли вона з роками розцвіла і стала гарною русявою дівчиною… Правда, ну дуже не маленькою, але при цьому вона завжди мала цілий загін юних залицяльників. З ними вона б і пішла в життя в якесь вузькопрофільне ПТУ, звідки вже й вибиралася б у житті самостійно. Але одного разу з нею трапилося кохання, про яке розповімо тут нижче.
Але для Шкіди вона стала справжнісіньким опікуном до кінця п'ятого класу, і ніхто зі старшокласників не наважувався до нього підійти і, наприклад, змусити пострибати на предмет дзвінкої готівки, тобто тупо пред'явити свої кишенькові тихі гроші, щоб їх потім планово конфіскувати.
Для інтернетівської малявки це був великий привілей. Теж було і в їдальні: і там вона стежила, щоб Шкіду призначали чергувати по їдальні не частіше, ніж у інших. Адже для малюків збирати грановані склянки липку тацю та тягнути їх на мийку, не завжди було найпростішим завданням: двадцять склянок на підносі були конкретним тягарем, а до всього повз них проносилися найбожевільніші істоти.
Одного разу, коли Шкіда ніс на посудомийку такий піднос, повз нього тоді вже п'ятикласника, промайнула крихітна головка якоїсь безбашеної першокласниці з кісками і білими бантами. Голова дівчинки виявилася на рівні підносу, і той розсік їй маленький чарівний лобик. При цьому всі склянки зі страшним ревом впали на підлогу, і не трапись тієї трагічної миті Женьки і накачених вулицею рук, дівчинка могла б і просто позбутися свого крихкого маленького здоров'я.
Крутий калач Женьчиних рук просто вирвала малу з трагічного цейтноту і тут же Їжачок потягла поранену неваляшку до Надії Пилипівни. Все це сталося так швидко і моторошно, що ніхто так і не зрозумів, що насправді раптово сталося на галасливому і мокрому місці в центрі їдальні.
Лікарі, що прибули відразу ж швидко, викликаної швидкої допомоги тут же наклали дівчинці свій медичні шви і скоби.
На щастя першокласниці рани дівчинки виявилися дуже поверховими, і вже через рік пам'яті про них майже не залишилося, але досі сам Шкіде все ще пам'ятав Люсю. Хоча ні крихта Люся, ні сам Шкіда, ні численні малюки й малюки, які стали причиною її поранення в голову, ніколи більше про це не згадували, і продовжували жити у своїх неспіввісних світах без претензій один до одного.
Хоча ночами ця Люся часи снилася хлопчику у вигляді маленької пташки з болючим дитячим обличчям мимовільної дівчинки-жертви. Права, тільки спочатку вона була в крові, а потім уже проступала у вигляді дивної тіні тільки в сірих або чорних плямах-тонах, які послужлива пам'ять хотіла просто накласти на пролиту Шкідою кров.
З того часу дівчаток із чужих класів він цурався. Вони були за межами його життя, але, правда, до того часу, поки життя не пов'язало його з Малим.
І ось тут усе почалося. Правда, на той час сам Шкіда був уже в сьомому класі, і опікувався його Їжачком, який прийшов на зміну Женьці, - Дрібний.
Зазвичай у суботу після шостого уроку старші інтернатівці самостійно роз'їжджалися або розтікалися своїми справжніми будинками. Але одного разу Шкіду викликали до старшого вихователя, і Віталій Остапович попереджувально сказав йому, що цієї суботи він залишиться в інтернеті.
– У тебе. Шкіда, захворіла мама: вона зараз перебуває у жіночому відділенні районної лікарні, куди тебе навіть носом попросили не потикатися. Усік? Не пускати чи пускати до палати – це привілей медичного персоналу, але з того, що ти маєш знати, у принципі у твоєї матері майже нічого страшного. А чому не пускають, то по-перше це жіноча лікарня для дорослих. Ні. Не тюремна, але строго жіноча… Тож на ці вихідні ти залишаєшся у нашій сирітській групі. Не реви, сам ти не сирота, але ось група сирітська. Втім, все це як до тебе прийшло, так і піде ... Але тільки не в ці вихідні.