Веле Штилвелд та Ігор Сокол: На перехресті долі

Микола Миколайович Носов, радянський дитячий письменник з подивом глянув на "корочки" уповноваженого товариша з органів:
"Підполковник КДБ Трофимов"
– Ги…Чим завдячую візиту? Адже я завжди був законослухняним, не переступав ідеологічних меж… Та інакше мене й не друкували б…
Непроханий гість суворо подивився у вічі літератора:
– Надрукували на жаль. Але факт незаперечний: у вашому опусі " Незнайко на Місяці" ви зображуєте вигадки капіталізму, так що читати про них смішно. Адже замість того, щоб викликати гнів,  зокрема зображення капіталістичної конкуренції та експлуатації, вони у вас просто кумедні. Хоча б той же капіталіст. На жаль цензура це пропустила, бо ви прикрилися казковим жанром. Але знайте на майбутнє: другого видання ви можете й не чекати! Крім того, заново були переглянуті ваші давні твори. Мабуть, навіть  у ваших повістях про Вітю Малєєва та Колю Синицина знайдеться щось нерадянське.
– Та що ви другого Солженіцина з мене робите! – вигукнув Носов.
– Та ні, про нього хоч пам'ять якась буде. А що до вас, то ми можемо зробити так, що вашого імені і зовсім не згадають. То ж подумайте над цим.
Письменник пригадав цей трагікомічний епізод, коли, зав'язуваючи краватку, побачив у дзеркалі замість свого відображення огидно усміхнену пику того самого "оргонавта"...
Цей глюк став останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння. Він упав і більше не піднявся.
Письменник Микола Носов пішов із життя у шістдесят вісім років, не дотягнувши навіть до вікової радянської середньостатистичної  норми.
У цей самий час його астральне тіло перебувало у фейєричному світі, де в різні боки поспішали у своїх справах художник Тюбик і музикант Гусля, жваві винахідники Гвинтик та Шпунтик, лікар Пілюлькін та інші коротуни.
До речі і сам Микола Носові буд одним із них, і вів жваву розмову зі Знайкою і Незнайкою, які саме дискутували про паралельні світи. Та коли він казав, що сам із такого світу, то цим тільки викликав однаковий сміх у обох…
– Любесінький, за кого ви нас тільки сприймаєте? – При цьому дивувався Знайкою.
– А чи впала в вас на землю хоч крихітна частинка Місяця? – допитувався крізь регіт Незнайко. – І невже у вас дійсно хочуть полетіли на Марс?!
– Мабуть що так, шановні, але цього ми вже ніколи не дізнаємося, бо з цього часу я належу тільки вашому світу, світу моєї вчорашньої уяви, яка так непомітно перейшла у моє спільне з вами прийдешнє. 
– Наразі це чудовий вибір казкаря – переміститися наостанок у фейєричний всесвіт своєї уяви, в ось мені чомусь випала сумна доля опинитися в сфері Шварцбольда, де крім вічної напівтемної тісняви існують ще й досить не казкові таборні вертухаї … Бо в мене, казкарю, немає і вашої чудової привілеї – час від часу сьорбати і смоктати щоразу новий квітковий сиропчик, бо до кінця часів я маю куштувати тільки бридку казену баланду… І то вже тобі не казочки, а покарання, хоч і не одному мені, а усій правовій системі, яка на жаль поглинула і мене за так би мовити повсякденний совковий менеджмент…
У своєму новому всесвіті Микола Носов так і не почув ці запізнілі каяття уповноваженого товариша з органів сивочолого КДБ-генрала.
23 листопада (десятого по старому стилю) одна тисяча дев’ятсот восьмого року в Києві, у родині естрадного артиста, який залежно від обставин працював і залізничником, народився другий син, що був охрещений у парафіяльній церкві Святого Іоана Золотоустого в Києві. 
Він став для мене у дитинстві улюбленим письменником – Миколою Носовим.
Дитинство його пройшло в Ірпені, неподалік Києва, де хлопчик і почав навчатися в гімназії.  Захоплювався музикою, театром, шахами, фотографією, електротехнікою, радіоаматорством і, навіть, хімією. 
«Після закінчення школи я був упевнений, що маю стати хіміком і ніким іншим! Хімія мені представлялася наукою з наук», – згадував він.
Та, щоб прогодувати сім'ю, з чотирнадцяти років Микола працював: був газетним торговцем, землекопом, косарем, чорноробом на бетонному заводі в Ірпені, потім на цегельному заводі у Бучі. 
Збирався вступити на хімічний факультет Київського політехнічного інституту. Аж раптом передумав, і у віці дев’ятнадцяти років вступив до Київського художнього інституту. Тоді Микола серйозно захопився фотографією, а потім і кінематографом. 
Та всесвітньо відомим він став завдяки своїм дитячим книжкам – трилогії про Незнайку та його друзів, «Вітя Малєєв у школі та дома», «Весела сімейка» та інших.
А ось що трапилося з нашим героєм наприкінці життя… Звичайно ж за НФ-версієї, а саме її ми тут розглянули.