Розділ 2. Земне життя Кріс

Але, як то кажуть, протилежності притягуються. Тож до нашого кола дружби «напритягувалися» ще кілька абсолютно несхожих між собою особистостей.

Якщо Лілі Бондар була симпатичною білявкою з багатої сім’ї, то Мері Фрім здавалася її повною протилежністю. У Мері було чорне кучеряве волосся, смуглява шкіра й уважний, трохи серйозний погляд. Вона вдягалася просто, не намагалася привертати до себе увагу й часто трималася в тіні. Проте це ніколи не заважало їй першою висловити власну думку — особливо коли хтось потребував захисту. 

Поруч із нами завжди крутилися хлопці — дивна компанія з трьох геть різних всесвітів.

Пітер Вейл був уособленням свого небідного походження та невичерпної енергії. Сімнадцятирічний мажор із бездоганно вкладеним каштановим волоссям і недбалою усмішкою, він завжди знав, де дістати квитки на закриту вечірку, куди поїхати на вихідні й як витрачати гроші так, щоб це виглядало легко та невимушено. Іноді його легковажність дратувала, та саме Пітер умів перетворити навіть звичайний вечір на пригоду. 

Повною противагою йому був Том Брукс — син власників затишної міської кав’ярні. У свої сімнадцять він уже пахнув кавовими зернами, свіжою випічкою й дорослою відповідальністю: після уроків Том часто поспішав допомагати батькам у кафе. Тихий, розумний і по-своєму затишний.

А замикав цю компанію Нейт Шарп. Він не був скромним — просто не мав потреби постійно бути в центрі уваги. Розумний, стриманий і спокійно впевнений у собі, Нейт рідко говорив багато, зате його короткий, гострий сарказм завжди влучав у ціль. Зовні він здавався неприступним, але саме Нейт помічав те, що інші воліли не бачити.

Мері, Том, Пітер, Нейт

Сьогодні був один із тих теплих сонячних днів літа, коли ми вже закінчили школу, але ще не встигли по-справжньому усвідомити, що за кілька місяців усе зміниться. Попереду був університет: Том збирався поєднувати навчання з роботою в кафе батьків, Пітер уже розповідав про великі плани, Мері серйозно обирала майбутній фах, а Нейт, як завжди, нічого конкретного не пояснював. Лілі про університет воліла мовчати. Коли ми її питали, вона лише всміхалася й казала, що батьки вже мають власний план на її майбутнє.

Я теж думала про майбутнє, але досі не була певна, чи правильно обрала свій шлях. Утім, того дня мені хотілося відкласти всі сумніви й просто побути з друзями.

На місцевому пляжі панувала тиха післяобідня пора. Навколо було небагато людей, ми влаштувалися неподалік від води, слухаючи плескіт хвиль, уривки чужих розмов і поодинокі дитячі вигуки.

— То що, як завжди, три на три: хлопці проти дівчат? — запропонував Пітер, вийшовши з води.

— Ти в команді дівчат? — із кривою посмішкою запитав Нейт.

— Не дозволю собі претендувати на твоє місце, — не здавався Пітер.

— Дівчатка, не сваріться, — промовила Мері й, не чекаючи, поки хлопці припинять кидатися зарозумілими репліками, взяла м’яч та рушила до волейбольної сітки. Ми пішли за нею.

Гра була запеклою… ну, майже. Звісно, хлопці трохи нам піддавалися й дозволили виграти — ми це знали напевне, бо бачили їхню гру проти інших компаній на пляжі. Там вони були безжальними. 

Після гри Пітерові вже кортіло продовжити вечір. 

— Ну що, куди далі? У мого знайомого сьогодні вечірка. Може, розбавимо їхні кислі пики своєю королівською присутністю? 

— Королівською? Здається, цей м’яч надто добре вдарив тобі в голову, — не змовчав Нейт.

— Це я до дівчат. А ти хіба що можеш поповнити ряди кислих пик сьогодні, — відповів Пітер. 

— Та що це на вас найшло? — запитала Лілі. — У будь-якому разі я не можу: у нас увечері «звана вечеря», і тато наголосив, що це щось дуже важливе.

— Нам із Кріс сьогодні треба бути в кав’ярні. Батькам у такий вечір потрібна допомога, — сказав Том.

Батьки Тома ще минулого літа запропонували мені попрацювати в їхньому кафе. Кав’ярня сім’ї Брукс славиться так званими ексклюзивними десертами. Батьки Тома постійно експериментують, створюючи нові види тістечок найнесподіваніших форм та смаків, а ми з друзями ніколи не відмовляємося, коли нас кличуть на дегустацію. Нам — безкоштовні смаколики, а їм — попередній фідбек. Усе чесно.

— Ти виглядаєш знервованою, — запитала я у Лілі, коли ми поверталися з пляжу.

— Не подобається мені ця ідея зі званою вечерею. Ніби відчуваю, що це ні до чого доброго… — відповіла вона.

— Знаєш, у ній є один плюс? — сказав Нейт.

— Який? — запитала Лілі.

— Вона триватиме лише до кінця вечора, — відповів він.

Лілі хмикнула, але усміхнулася, і, здається, її тривога трохи відступила.

Ми дійшли до роздоріжжя в центрі міста, сонце остаточно поступилося місцем сутінкам, і кожен попрямував своєю дорогою.

Наступного вечора, прагнучи надолужити вчорашній невдалий вечір, Том покликав усіх до себе. Їхня квартира розташовувалася на другому поверсі будинку над кафе, а сходи до неї ховалися в глибині закладу, біля службової зони.