— 10 —

Печіння за вухом, яке раніше було лише ледь відчутним поколюванням, тепер перетворилося на пульсуючий вогонь. Я зціпив зуби, намагаючись не зсунутися з місця. Але відчув, як шкіра біля вуха натягнулася, ніби під нею роздувався розпечений дріт. 

Оптимізатор намагався силоміць відновити зв’язок із «втраченою одиницею». Механічний шепіт у глибині свідомості ставав дедалі гучнішим, вимагаючи негайної синхронізації та повернення в лоно системи.

За вухом спалахнуло м’яке, але інтенсивне блакитне сяйво. Рівномірна пульсація індикатора відкидала на старі бетонні стіни спалах, схожий на радіоактивну мітку. Це було сигналом для системи: «Об’єкт знайдено. Початок стабілізації нейро-профілю незабаром розпочнеться».

«Дикі» миттєво відсахнулися. Для людей, які роками ховалися в тінях від всевидячого ока ШІ, це світло було найгіршим із можливих знаків. Воно означало присутність ворога. 

В усіх очах, що мене оточували, одночасно спалахнула люта ненависть до «міченого». Я приніс загрозу Оптимізатора прямо до їхнього таємного сховища.

— Мені потрібен Мʼясник. Я прийшов просити про допомогу.

Високий чоловік, який ще хвилину тому питав, що я ховаю, зробив різкий крок у бік. Його обличчя на мить застигло. Він примружився, аналізуючи ритм пульсації чіпа. Досвідчене око старого вовка миттєво розпізнало небезпеку: це був прямий канал зв’язку, через який система вже почала вираховувати координати їхнього сектору через найближчі ретранслятори.

— Рушаємо! Живо!

Він не став марнувати час на допити чи розправи. Розумів, що кожна секунда зволікання робить їх ідеальною мішенню для каральних дронів. Тому, махнувши рукою в бік вузького провулку, владно наказав усім слідувати за ним. Я, хитаючись від болю та дезорієнтації, змушений був підкоритися.

Щойно ми опинилися в провулку, чоловік з шрамом взяв у одного зі своїх якусь склянку і наказав опустити голову. Я зробив.

— Та не так! Міченим вухом вгору! 

Довелось повернути шию… Потім відчув, як біля вуха щось зашипіло. Саме там, де мала бути кнопка від нейроінтерфейсу.

Різкий, майже крижаний біль прошив голову. Запахло чимось їдким, схожим на суміш сірки, старого мастила та якоїсь перебродженої органіки. 

Рідина, яку «дикий» вилив на мій нейроінтерфейс, ніби вгризалася в пластик і метал, роз’їдаючи саму структуру. На мить у вухах задзвеніло так сильно, що я ледь не втратив рівновагу, вхопившись за цегляну стіну.

Блакитне сяйво, що до цього заливало провулок мертвотним світлом, затріпотіло і почало стрімко згасати. Я бачив, як на бетонній стіні навпроти розпливаються останні сині плями, аж поки вони не перетворилися на брудні сірі тіні. 

Оптимізатор у моїй голові видав довгий, спотворений звук, схожий на скрегіт металу по склу, а потім його владний шепіт раптово обірвався тишею. Та це була не та затишна тиша, до якої я прагнув, а глуха, вакуумна порожнеча, від якої паморочилося в голові.

— Це «чорна патока», — коротко кинув ватажок, розбиваючи порожню склянку. — Вона не вб’є твій чіп повністю, але на деякий час засліпить сенсори Оптимізатора. Тож не розслабляйся, хлопець. Коли ця суміш висохне, він знову почне шукати сигнал. У нас є максимум двадцять хвилин, щоб дістатися до нижніх рівнів.

— Дякую.

— Не дякуй. Нам теж вигідно, щоб тебе не знайшла система. Про оплату поговоримо пізніше.

Я кивнув і торкнувся місця біля вуха. Замість гладкої поверхні кнопки пальці відчули щось липке та шорстке. Шкіра пульсувала від хімічного опіку. 

— Рухайся, якщо не хочеш, щоб наступного разу ми випалили тобі цей чіп разом із частиною мозку, — ватажок «диких» штовхнув мене в плече, направляючи глибше в лабіринт руїн. 

Кожен крок віддавав у ребрах гострим болем, ніби там перекочувалися уламки битого скла. Контейнер, у якому я спустився на землю, абсолютно не був розрахований на живих пасажирів. Ліва нога зрадницьки підгиналася при кожному русі, а в роті стояв стійкий присмак заліза. Певно, наслідок прикушеної під час удару щоки. 

Без нейроінтерфейсу, який раніше миттєво пригнічував больові сигнали, реальність виявилася не дуже приємною. 

Повітря було важким. Воно дряпало легені сумішшю гару, вологи та гнилі. Так пахло життя, що повільно помирало і народжувалося заново в багнюці.

«Чорна патока» все ще тихо шипіла за моїм вухом, і цей звук змішувався зі стукотом мого власного серця. Тиша в голові була лякаючою і водночас звільняючою. Я почувався так, ніби мені відрізали кінцівку. Така свобода була небезпечною, запаморочливою. Я міг мати власні думки без системної цензури та примусової «нейро-корекції», від якої часто паморочилось в голові.

У кейсі, що боляче бив мене по стегну при кожному кроці, лежало те, заради чого Лейя ризикнула всім. Три ампули вірусу та «Симбіотичний міст» — останній шанс для тих, кого система викреслила зі списків живих.

Відчуття холодної пластмаси на мить привело мене до тями. Якщо ми не встигнемо, або якщо М’ясник не впорається, чи якщо ці люди просто приріжуть мене в наступному провулку, то все, у що вірила Лейя, перетвориться на попіл. Проте ми вже пробиралися крізь залишки гігантського цеху. 

Каркас даху звисав над нами, наче ребра випотрошеного велетенського кита. Скрізь лежали завали бетону та покрученого металу. Жодних голографічних вказівників, жодних підказок щодо маршруту. Тільки широка спина чоловіка зі шрамом, яка впевнено розсікала морок попереду. Всі йшли за ним. Рухалися, немов тіні. 

Їхнє взуття, обмотане брудним ганчір’ям, не видавало жодного звуку на битій цеглі. Я ж на їхньому фоні почувався незграбним, гучним механізмом: моє важке взуття гуркотіло по бетону, а переривчасте дихання здавалося занадто голосним. 

Вони раз у раз кидали на мене швидкі погляди, і я бачив у їхніх очах суворий розрахунок — чи не стане цей «мічений» занадто важким тягарем, щоб тягнути його далі. Але ж вони не нападуть на мене, чи не так?

Я глянув на свої пальці, якими торкався вуха. Липка речовина вже почала братися сухою кіркою, схожою на луску. Час витікав. Щойно вона остаточно затвердіє, мій чіп знову вистрелить у простір, як маяк, і тоді нас не врятують жодні хованки. Це лякало. Я знову і знову думав над тим, чим все це має закінчитися. А головне — як я можу вплинути на фінал подібної історії?