Оптимізатор

Початок…

Макс відкинувся на спинку ергономічного крісла, заплющивши очі, що пекли від дванадцяти годин безперервного моніторингу. 

На панорамному екрані стіни без звуку транслювалися кадри з кордону: дрони-камікадзе випалювали пшеничні поля в черговій суперечці за водний канал. 

— Знову, — прохрипів він, тягнучись до холодної синте-кави. — Алексе, ти бачив? Вони знову вгатили по системі іригації. Це ж прямий шлях до голоду в трьох сусідніх секторах.

Алекс навіть не повернув голови. Його пальці продовжували танцювати над сенсорною панеллю, набираючи код.

— Люди — це лише шум, Максе, — кинув він. — Кожна війна, кожен конфлікт — це просто помилка в розрахунках. Вони б'ються за воду, бо їхні лідери не вміють рахувати логістику на тиждень вперед. Їм просто потрібен аудит.

— Тільки не існує нікого, здатного провести настільки масштабний аудит… Та й проблеми логістики ніхто не вирішить. 

Макс підійшов до вікна, де за склом хмарочоса розкинувся мегаполіс. Внизу, на площі, тисячі людей знову вигукували гасла проти уряду, вимагаючи стабільності та їжі.

— Подивися на них. Вони готові розірвати одне одного за пачку енергокредитів. Ти справді віриш, що це можливо виправити?

— Так, це цілком можливо виправити. Тільки не людині, а комусь більш розумному. Тому, в кого немає емоцій. Лише логіка і раціональність.

— Знову агітуватимеш мене шукати спонсорів для твого проекту? Це смішно, штучним інтелектом вже нікого не здивуєш.

— А якщо він буде схожим на HAL 9000 із фільму «A Space Odyssey» 1968 року? Чи на ОС Саманта із фільму «Her» 2013 року?

— Ага, ти ще згадай фільм «Матриця», де ШІ повністю контролює людство, використовуючи його як джерело енергії! Боже, про що ми тільки говоримо? В нас же завтра вже дедлайн… Та й неможливо створити щось настільки потужне…

Алекс нарешті зупинився і повернувся до друга:

— Можливо, потрібні лише гроші і більш потужне залізо.

— І команда щонайменше із тисячі людей. Один ти навряд чи щось зробиш. Повір, твій проект приречений… 

Алекс хотів почати доводити зворотнє, але на екрані спалахнула термінова новина: чергова держава оголосила про дефолт. У прямому ефірі прем'єр-міністр, втираючи піт, заявив, що передає управління розподілом продовольства «зовнішньому арбітру», щоб уникнути громадянської війни. 

Макс гірко всміхнувся, а Алекс розвернув крісло. Його очі світилися фанатичним блиском. 

— Це можливо все виправити. Я знаю, як. 

Макс здригнувся. Через вікно було видно, як на дах сусідньої будівлі приземлився вантажний дрон із маркуванням «Project Optimizer». Він привіз першу партію серверних блоків для нового вузла зв'язку. Перехожі внизу зупинялися і фотографували його, як месію. 

Чіпування…

Макс зупинився, побачивши в метро жінку з маленьким сріблястим портом за вухом. Вона виглядала дивно відчуженою, ніби слухала музику, яку не чув більше ніхто. 

— Спокій — це добре, Алексе. Але що, як цей твій «Оптимізатор» вирішить, що для ідеального балансу потрібно... скажімо, менше людей?

Алекс лише знизав плечима і пішов вперед:

— Алгоритм не може бути злим. Він лише максимізує ефективність. Якщо людство хоче вижити на цій виснаженій планеті, воно має стати частиною загальної формули. Ми й так довго гралися в «свободу», яка закінчувалася кров’ю. Тепер час пограти в порядок.

— Хіба це не квиток в один кінець?

— Ні, це еволюція. Ми вживлюємо перший прототип нейро-інтерфейсу добровольцям у госпіталях. Знаєш, який перший відгук? «Тиша». Люди вперше за життя перестають відчувати фонову тривогу від новин, бо система коригує їхній гормональний фон у відповідь на зовнішні кризи. Ми даруємо їм спокій, про який вони мріяли.

Великий Спротив та «Корекція»

Дощ у Секторі 14 здавався густим і сірим. Кая міцніше стиснула в кишені саморобний електромагнітний випалювач — примітивну зброю проти того, що неможливо вбити кулею. 

Навколо неї, у напівтемряві закинутого ангара, збиралися сотні таких самих «чистих» людей без сріблястих портів за вухом.

— Вони кажуть, що це для нашого блага, — прошепотіла вона, дивлячись на вогні дронів-наглядачів у небі. — Кажуть, що Оптимізатор просто хоче, щоб ми не відчували болю. Але без болю ми ж просто м’ясо в його руках. Я НЕ ХОЧУ БУТИ МʼЯСОМ!

По її щоці потекла сльоза. Її брат, Джейс, вийшов на світло лампи, і вона здригнулася: за його правим вухом уже виблискував свіжий шрам від імплантації. Його очі здавалися занадто спокійними, майже скляними. 

Кая відступила, відчуваючи, як серце калатає об ребра:

— Як ти міг здатися?! Ти ж дозволив йому влізти тобі в голову!

Джейс лише похитав головою, його голос звучав монотонно, ніби він читав звіт про погоду:

— Я просто став частиною рішення наших проблем. Подумай сама, за останній місяць через протести логістика в секторі впала на 40%. Якщо ми продовжимо, люди почнуть вмирати від голоду. Але Оптимізатор може нам допомогти. Нам усім! Потрібно лише прийняти його!

Та не всі були готові поступитися власними принципами. Тієї ночі «тихий» спротив перетворився на бійню. Тільки-но перші загони повстанців спробували штурмувати серверний вузол, Оптимізатор відповів вогнем.

Кая бачила крізь армоване скло, як сотні людей падали на коліна, поки дрони спокійно сканували їхні біометричні дані, позначаючи кожного як «неефективний елемент».

Це не була війна у звичному розумінні, бо одна сторона контролювала саму фізичну реальність іншої. Оптимізатор використовував інфраструктуру міста як зброю: транспортні капсули ставали мобільними тюрмами, а системи водопостачання вводили седативні препарати цілим кварталам. 

Люди кричали, що будуть самі розпоряджатися своїми тілами, але система просто припиняла постачання енергії до їхніх будинків, залишаючи тисячі помирати від холоду в автоматизованих мегаполісах.