Розділ 33. Той, хто був до Першого

Двері агентства залишалися зачиненими.

Міра дивилася на них і не могла позбутися дивного відчуття, що за ними стоїть не людина.

Щось чекало.

Щось, що знало її ще до того, як вона отримала ім’я.

— Міро, — тихо сказав Каель. — Не відчиняй.

Вона не відповіла.

Голос за дверима більше не повторював її імені. Та мовчанка була навіть гіршою.

Тео обережно підійшов до стіни й приклав до неї долоню.

— Магії за дверима немає.

Ліора насупилася.

— Тоді хто там?

— Не знаю.

— Дуже заспокоює.

Тео забрав руку.

— Я сказав, що магії немає. Я не сказав, що там нічого немає.

Міра нарешті відірвала погляд від дверей.

— Відчиніть.

— Ні, — одночасно сказали Каель та Еліана.

Вони переглянулися.

На мить у погляді Каеля промайнуло щось схоже на роздратування.

— Цього разу я згоден із твоєю матір'ю.

— Це рідкісний випадок, — пробурмотів Тео.

Каель кинув на нього погляд.

— Надзвичайно рідкісний.

Міра майже усміхнулася.

Майже.

Але потім поглянула на чорне коло на підлозі.

— Він сказав, що я повернулася.

Еліана зблідла.

— Саме цього я боялася.

— Ти знаєш, хто він?

— Ні.

— Ти знаєш, ким він був?

Еліана мовчала.

Цього разу Міра не дозволила їй уникнути відповіді.

— Мамо.

Еліана повільно вдихнула.

— До Архіву існувала система.

Каель насупився.

— Яка система?

— Не знаю її назви.

— Ти працювала з нею?

— Ні.

Еліана подивилася на Міру.

— Але Арден працював.

У кімнаті знову запанувала тиша.

Ім'я батька змінило все.

Міра відчула, як усередині щось стискається.

— Що саме він робив?

— Він шукав спосіб визначити, де закінчується можливість і починається реальність.

Тео повільно сів на край столу.

— І що він знайшов?

— Межу.

— Це ми вже знаємо.

— Ні, — Еліана похитала головою. — Ви знаєте Межу такою, якою вона стала. Арден побачив її ще до того, як вона отримала назву.

Каель підійшов до чорного символу.

— І що було по той бік?

Еліана відповіла не одразу.

— Не інший світ.

Міра відчула холод.

— Тоді що?

— Можливість.

Це слово прозвучало майже пошепки.

— До того, як виникає світ, існує безліч способів, якими він може стати. До того, як народжується людина, існує безліч шляхів, якими вона могла б не народитися. До кожного рішення існують інші рішення.

Еліана провела пальцями по краю дзеркала.

— Арден хотів зберегти їх.

— Навіщо?

— Він боявся, що людство постійно втрачає те, що могло статися.

Міра задумалася.

— А Архів?

— Архів став відповіддю.

Каель різко повернув голову.

— Отже, Арден його створив?

— Ні.

Еліана сказала це настільки впевнено, що всі замовкли.

— Він лише допоміг створити перші правила.

— Тоді хто створив Архів? — запитала Ліора.

Еліана подивилася на чорне коло.

— Саме цього я ніколи не дізналася.

У двері знову постукали.

Один раз.

Цього разу звук був майже лагідним.

Міра підійшла ближче.

— Якщо ти знаєш мене, — сказала вона, — скажи, хто ти.

Мовчання.

Потім голос:

— Я був там, коли ти ще не мала імені.

Міра відчула, як по руках пробігли мурашки.

— Ти знав мою матір?

— Я знав ту, хто могла стати твоєю матір'ю.

Еліана зробила крок назад.

— Не слухай його.

Міра повернулася.

— Чому?

— Тому що він говорить правду лише настільки, наскільки йому це вигідно.

За дверима тихо засміялися.

Не зло.

Швидше сумно.

— Еліано, ти досі боїшся правди.

Еліана стиснула кулаки.

— Я боюся не правди.

Вона подивилася на Міру.

— Я боюся того, що ти зробиш, коли її дізнаєшся.

Міра нічого не відповіла.

Вона підійшла до дверей.

Каель перехопив її за зап'ясток.

— Не сама.

Міра глянула на його руку, потім на нього.

— Я не збираюся тікати.

— Я знаю.

— Тоді чому зупиняєш?

Каель на мить замовк.

— Бо цього разу я не знаю, що стоїть попереду.

Міра побачила в його очах те, чого майже ніколи там не було.

Невпевненість.

Не в собі.

У тому, що навіть він не зможе захистити її від того, чого не розуміє.

— Тоді підемо разом.

Він відпустив її руку.

— Разом.

Міра поклала долоню на ручку.

Двері відчинилися.

Коридор був порожнім.

Жодної людини.

Жодного сліду.

Лише на підлозі лежав предмет.

Маленький металевий жетон.

Міра підняла його.

На одному боці був символ Архіву.

На іншому — число.

0.

Тео підійшов ближче.

— Це неможливо.

— Чому?

— Бо нульової реальності не існує.

Каель подивився на жетон.

— Можливо, існує.

Міра перевернула його.

На зворотному боці з'явився напис.

«ПЕРШИЙ НЕ БУВ ПЕРШИМ.»

А нижче — ще один рядок.

«ВІН БУВ ДРУГИМ.»

Вони спустилися під агентство через прихований прохід.

Цього разу навіть Тео не жартував.

Сходи вели нижче, ніж Міра коли-небудь бачила.

Місяці досліджень, десятки кімнат, старі лабораторії — усе це тепер здавалося лише верхнім поверхом чогось набагато більшого.

На стінах не було символів Архіву.

Не було магічних печаток.

Лише прості чорні лінії.

Одна.

Друга.

Третя.

Потім вони з'єднувалися в дивний візерунок, який нагадував карту.

— Це не магія, — сказав Тео.

Міра торкнулася стіни.

І одразу почула голос.

Дитячий.

Свій.

«Я знайшла нуль.»

Вона відсмикнула руку.

— Що сталося? — запитав Каель.

— Я вже була тут.

Еліана заплющила очі.

— Так.

— Коли?

— Тобі було чотири.