Розділ 22. Сестра з дванадцятої реальності

Розділ 22. Сестра з дванадцятої реальності

Міра ще довго не могла відвести погляду від картини.

Маленька дівчинка на ній більше не була нерухомим зображенням.

Вона дивилася прямо на Міру.

Її золоті очі світилися крізь темряву Вежі, а темне волосся спадало на плечі так само, як у самої Міри в дитинстві.

Найстрашнішим було не те, що дівчинка рухалася.

Страшним було відчуття, що вона її впізнала.

Міра зробила крок ближче.

Зображення на картині здригнулося.

Дівчинка підняла руку.

І торкнулася внутрішньої сторони полотна.

Там, де мала бути фарба, з'явилася хвиля.

— Вона жива, — прошепотіла Міра.

Арден не відповів.

Він стояв посеред зали, дивлячись на картину так, ніби перед ним відкрилася могила людини, яку він давно намагався забути.

Каель підійшов до нього.

— Ти знав, що вона існує.

Арден повільно кивнув.

— Так.

— Чому мовчав?

— Бо думав, що вона більше не прокинеться.

— Хто вона?

Арден перевів погляд на Міру.

— Дванадцята.

Міра відчула холод.

— Ти називаєш дитину реальністю?

— Ні.

Він похитав головою.

— Я називаю так те, що вона собою являє.

Міра знову подивилася на картину.

Дівчинка вже не рухалася.

Тепер вона просто дивилася.

Чекала.

— Її ім'я?

Арден заплющив очі.

— Лея.

Міра повторила подумки.

Лея.

Ім'я чомусь здалося знайомим.

Не настільки, щоб вона могла пригадати.

Але достатньо, щоб у грудях з'явився дивний біль.

— Я її знаю?

— Колись знала.

— Коли?

Арден відповів не одразу.

— До того, як Еліана забрала тебе.

Міра відчула, як у неї перехопило подих.

— Тобто вона старша за мене?

— Ні.

— Молодша?

— Ви народилися майже одночасно.

Міра насупилася.

— Як це можливо?

Арден подивився на картину.

— Бо ви народилися не в одному світі.

Вежа здригнулася.

Цього разу настільки сильно, що з високої стелі посипався кам'яний пил.

Каель одразу став біля Міри.

— Нам потрібно йти.

— Куди?

— До Тео і Ліори.

Міра кивнула.

Але перед тим ще раз подивилася на картину.

Лея знову рухалася.

Її маленькі пальці повільно намалювали на полотні знак.

Коло.

Вертикальна лінія.

Точка.

Символ Архіву.

А потім під ним з'явилися слова.

«Я НЕ ХОЧУ ПРОКИДАТИСЯ.»

Міра застигла.

— Вона боїться.

Арден підійшов ближче.

— Так.

— Чого?

— Себе.

Вони вийшли з Вежі.

Місто вже змінилося.

Ще кілька хвилин тому воно здавалося порожнім, але тепер у вікнах один за одним почали запалюватися вогні.

На вулицях з'являлися люди.

Спочатку по одному.

Потім десятками.

Але щось було не так.

Міра зупинилася.

Жінка на протилежному боці вулиці дивилася на неї.

Потім повернулася до чоловіка поруч і щось сказала.

Чоловік глянув на Міру.

Його обличчя змінилося.

Він перехрестився.

— Вони нас бачать, — сказала Міра.

Каель кивнув.

— Раніше не бачили.

— Чому тепер?

Арден відповів:

— Дванадцята реальність прокидається.

Міра подивилася на місто.

— Що це означає для них?

— Вони починають пам'ятати інший світ.

— Який?

— Світ, у якому вони жили до того, як їхня реальність змінилася.

Міра побачила чоловіка, який раптом схопився за голову.

Він упав на коліна.

Жінка поруч із ним закричала.

І тоді Міра зрозуміла.

Це не було повернення пам'яті.

Це було зіткнення двох життів.

Вони дісталися старої площі.

Посеред неї стояв фонтан.

Вода в ньому текла вгору.

Не падала.

Підіймалася тонкими срібними струменями до неба.

Міра зупинилася.

— Це теж через неї?

Арден кивнув.

— Реальність починає втрачати свої правила.

— А якщо вона втратить їх повністю?

— Тоді світ перестане бути стабільним.

Каель оглянув площу.

— Скільки часу?

— До повного накладання?

Арден подивився на небо.

— Менше трьох днів.

— Наскільки менше?

— Я не знаю.

Міра відчула роздратування.

— Ви всі дуже любите це слово.

Арден усміхнувся.

— Тому що в цьому випадку воно правда.

Раптом Міра почула голос.

— Міро.

Вона обернулася.

Нікого.

— Міро...

Цього разу голос був чіткіший.

Дитячий.

Лея.

Міра подивилася на фонтан.

У воді з'явилося відображення.

Не її.

Дівчинки.

— Де ти? — запитала Міра.

Відображення показало темну кімнату.

Лея сиділа на підлозі.

Навколо неї лежали книги.

— Я не можу вийти.

— Звідки?

— Звідси.

— Де ти?

Дівчинка підняла голову.

— У першій пам'яті.

Міра насупилася.

— Що це означає?

— Там, де мама сховала мене.

Арден зблід.

— Ні.

Міра повернулася до нього.

— Що?

— Вона не повинна була знайти це місце.

— Яке?

Арден дивився на воду.

— Кімнату першої пам'яті.

Тео і Ліору вони знайшли біля старої будівлі на іншому кінці площі.

Тео сидів просто на сходах і намагався привести до ладу якийсь прилад.

Побачивши Міру, він полегшено видихнув.

— Нарешті.

Ліора одразу підійшла до неї.

— Що сталося?

Міра коротко пояснила про Лею.

Тео перестав крутити прилад.

— Друга сестра?

— Так.

— Я починаю втрачати рахунок.

Ліора глянула на нього.

— Їх двоє.

— Зараз.

Міра усміхнулася.

— Дякую.

Тео підняв прилад.

— У мене є новини.

— Хороші?

— Ні.

— Я так і думала.

— Пам'ятаєш наші дослідження щодо накладання реальностей?

Міра кивнула.

— Так.

— Я перевірив енергетичний слід.

Він повернув прилад.

— Дванадцята реальність не накладається на нашу.