Розділ 21. Вибір Еліани

Розділ 21. Вибір Еліани

Напис на дверях згас не одразу.

Золоті літери ще кілька секунд тремтіли на чорному камені, ніби сама Вежа вагалася, чи варто дозволяти їм побачити наступне.

«І ТЕПЕР ЇЙ ДОВЕДЕТЬСЯ ВИБРАТИ ЗНОВУ.»

Міра стояла перед дверима, не зводячи з них очей.

У голові було порожньо.

Не спокійно.

Саме порожньо.

Наче хтось забрав усі думки, залишивши тільки одне питання.

Що вона обрала?

Вона повільно повернулася до Ардена.

Чоловік стояв біля центрального постаменту. На його обличчі вже не було тієї впевненості, з якою він зустрів їх на початку. Він виглядав втомленим.

Старим.

Не тілом.

Поглядом.

— Вона вибрала мене, — сказала Міра.

Це не було питанням.

Арден кивнув.

— Так.

— Замість світу?

— Так.

— Чому?

Арден опустив очі.

— Бо ти була її дитиною.

Міра гірко усміхнулася.

— Це не відповідь.

— Для неї — відповідь.

— А для всіх інших?

Він мовчав.

Каель підійшов ближче.

— Міро...

— Ні.

Вона навіть не подивилася на нього.

— Я хочу почути це від нього.

Арден підняв голову.

Міра бачила, що він знає більше.

Набагато більше.

— Розкажи мені, що сталося.

Він кілька секунд не відповідав.

Потім підійшов до стіни й торкнувся долонею каменю.

Вежа відгукнулася.

Навколо них почали спалахувати золоті символи.

Повітря стало густішим.

Міра відчула легке поколювання на шкірі.

І тоді перед ними виникло зображення.

Еліана.

Молода.

Вона стояла посеред величезної лабораторії.

Її волосся було розтріпане, на щоках залишилися сліди втоми.

Перед нею лежав великий круглий кристал.

Усередині кристала пульсувало світло.

А в центрі світла...

Дитина.

Міра.

Ще немовля.

Вона дивилася на це зображення і не могла повірити, що бачить себе.

— Це було до Межі, — тихо сказав Арден.

— До першого експерименту?

— Ні.

— Ще раніше.

Картинка змінилася.

На столах лежали записи.

Схеми.

Руни.

Старі артефакти.

На одному аркуші було написано:

«Об'єкт: стабільний носій міжреальностної пам'яті.»

На іншому:

«Результат: нестабільний.»

Ще на одному:

«Рішення: створити новий носій.»

Міра відчула, як її пальці похололи.

— Що означає «створити»?

Арден не відповів.

Міра повернулася до нього.

— Я була створена?

— Ні.

— Тоді чому тут так написано?

Арден провів рукою по обличчю.

— Бо вчені не завжди розуміли різницю між народженням і створенням.

— А ти?

— Я розумів.

— Тоді скажи.

Він подивився їй прямо в очі.

— Ти була народжена.

Міра видихнула.

— Але...

— Але твоє народження не було випадковістю.

Зображення змінилося.

Еліана стояла перед іншою людиною.

Міра не знала її.

Сиве волосся.

Темний одяг.

На грудях — знак першого Архіву.

— Вона не може залишитися, — сказала жінка.

Еліана тримала немовля на руках.

— Вона залишиться.

— Ти знаєш, що станеться.

— Знаю.

— Якщо вона залишиться, Архів відкриється.

— Тоді ми його закриємо.

Жінка похитала головою.

— Ти вже пробувала.

— Цього разу я зроблю інакше.

— Еліано, ти не можеш перемогти систему, яка старша за тебе.

Еліана подивилася на дитину.

— Тоді я не буду її перемагати.

— Що ти зробиш?

Еліана відповіла:

— Я заберу те, чого вона хоче.

— Що саме?

— Мою доньку.

Міра завмерла.

Зображення згасло.

У Вежі знову стало тихо.

— Тепер розумієш? — запитав Арден.

Міра не відповіла.

Вона дивилася на свої руки.

— Архів хотів мене.

— Так.

— А Еліана забрала мене.

— Так.

— І через це виникла одинадцята реальність.

Арден похитав головою.

— Не зовсім.

— Тоді що стало причиною?

— Твій вибір.

Міра підняла очі.

— Який?

— Ти не погодилася бути частиною Архіву.

— Я була дитиною.

— Але ти вже могла змінювати магію.

Каель тихо додав:

— Ти змінила Межу.

Міра повернулася до нього.

— І не пам'ятаю цього.

— Бо Еліана стерла спогад.

— Щоб захистити мене.

— Так.

Міра гірко усміхнулася.

— Скільки разів я ще почую ці слова?

Каель нічого не відповів.

Раптом у центрі зали з'явилася Еліана.

Не спогад.

Не відображення.

Вона була майже прозорою, але цього разу Міра відчула її присутність зовсім інакше.

— Еліано.

Жінка подивилася на неї.

В її очах був сум.

— Ти вже знаєш.

— Ще далеко не все.

— Я знаю.

Міра зробила крок вперед.

— Ти забрала мене.

— Так.

— Ти стерла мою пам'ять.

— Так.

— Ти знала, що я можу змінювати Межу.

— Так.

— І ти приховала від мене, що в мене є батько.

Еліана опустила очі.

— Так.

Міра відчула, як гнів знову піднімається в ній.

— Чому?

Еліана довго мовчала.

— Бо якби ти знала про нього, ти б захотіла його знайти.

Міра повернулася до Ардена.

— І що б сталося?

Еліана відповіла:

— Ти б залишилася в першій реальності.

— І це погано?

— Для інших світів — так.

— Тобто ти врятувала мене ціною інших?

Еліана заплющила очі.

— Я не знала, чи це буде ціною.

— Але ти ризикнула.

— Так.

Міра мовчала.

Вперше Еліана не виправдовувалася.

Не говорила про необхідність.

Не казала, що іншого шляху не було.

Вона просто визнавала.

— Я зробила вибір, — сказала вона.

— І тепер Архів хоче, щоб я зробила такий самий.

— Ні.

Міра здивовано подивилася на неї.

— Ні?

Еліана похитала головою.