Розділ 19. Право залишитися

Розділ 19. Право залишитися 

Двері з написом «ВИБІР» стояли посеред коридору.

Ні стін.

Ні підлоги.

Ні стелі.

Лише нескінченний темний простір і двері, які чомусь здавалися Мірі найзвичайнішими з усіх, що вона бачила за останні дні.

Можливо, саме це й лякало найбільше.

Вони не світилися.

Не шепотіли.

Не рухалися.

Просто чекали.

— Мені це не подобається, — сказав Тео.

— Тобі щось подобалося за останню годину? — запитала Ліора.

— Так.

— Що?

Тео задумався.

— Коли ми ще були в агентстві.

— Це було давно.

— Саме тому я й сумую.

Міра ледь усміхнулася.

Потім подивилася на Каеля.

— Ти залишишся тут?

Він похитав головою.

— Ні.

— Навіть якщо я скажу, що хочу піти сама?

Каель помовчав.

— Тоді я залишуся поруч, але не втручатимусь.

— Чому?

— Бо нарешті зрозумів різницю між захистом і контролем.

Міра кілька секунд дивилася на нього.

— Добре.

Вона підійшла до дверей.

Поклала руку на ручку.

І почула голос.

Не з-за дверей.

Просто всередині голови.

«Ти впевнена?»

Міра відповіла подумки:

Ні.

«Тоді чому відкриваєш?»

Бо впевненість ніколи не була моєю сильною стороною.

Двері відчинилися.

За ними була зала.

Величезна.

Настільки велика, що Міра не бачила її кінця.

У повітрі висіли тисячі тонких золотих ниток.

Кожна йшла в різний бік.

Одні перетиналися.

Інші розходилися.

Деякі згасали.

Інші, навпаки, ставали яскравішими.

На кінці кожної нитки було щось прикріплено.

Подія.

Людина.

Рішення.

Спогад.

Тео повільно озирнувся.

— Це...

— Архів, — тихо сказала Ліора.

Каель похитав головою.

— Ні.

Він дивився вперед.

— Це не Архів.

Міра підійшла ближче до найближчої нитки.

На ній висіла маленька сцена.

Вона побачила себе.

Перший день в Академії.

Тео стояв поруч.

Каель дивився на них здалеку.

Міра торкнулася нитки.

Сцена змінилася.

Тепер Каель підходив до неї одразу.

Ще одна нитка.

Інший варіант.

Каель не підходив.

Третя.

Вони взагалі не зустрічалися.

Четверта.

Міра ніколи не потрапляла до цього світу.

П'ята.

Вона ставала студенткою Академії.

Шоста.

Вона ніколи не відкривала агентство.

Сьома.

Тео ставав ректором.

— Стоп, — сказав Тео.

Міра обернулася.

— Що?

Він показав на нитку.

— Я цього не хочу.

Ліора подивилася.

— Ти ректор?

— Це звучить жахливо.

— Чому?

— Бо я не хочу відповідати за сім веж.

Каель сухо зауважив:

— І правильно.

— Дякую за підтримку.

Міра посміхнулася.

Але наступної миті її усмішка зникла.

Вона побачила нитку, яка світилася яскравіше за всі інші.

На ній була вона.

Дитина.

Еліана.

І Каель.

Міра підійшла ближче.

— Це моя пам'ять.

Каель став поруч.

— Можливо.

— Я бачу себе.

— Так.

— І тебе.

— Так.

— Чому я не пам'ятаю цього?

Каель мовчав.

Міра повернулася до нього.

— Ти знаєш.

— Не все.

— Але більше за мене.

— Так.

Вона не стала сваритися.

Лише сказала:

— Тоді дивись.

Вони обоє торкнулися нитки.

Світ навколо змінився.

Міра була маленькою.

Їй було приблизно чотири.

Вона стояла в саду.

Еліана сиділа на лавці.

Поруч стояв молодий Каель.

Зовсім молодий.

Він ще не мав того холодного виразу, який Міра знала зараз.

Він усміхався.

— Вона схожа на тебе, — сказав він.

Еліана похитала головою.

— Ні.

— Чому?

— Вона схожа на себе.

Маленька Міра підійшла до них.

— Каелю.

Молодий Каель усміхнувся.

— Я тут.

— Мама сказала, що я маю вибрати.

Еліана завмерла.

— Я не це сказала.

— Сказала.

— Що саме?

Дівчинка насупилася.

— Що одного дня я повинна буду вибрати, де жити.

Каель подивився на Еліану.

— Вона вже знає?

— Вона повинна знати.

— Їй чотири.

— Саме тому.

Маленька Міра сіла між ними.

— А якщо я не хочу вибирати?

Еліана поглянула на неї.

І вперше Міра побачила в очах матері страх.

— Тоді світ вибере за тебе.

Дитина задумалася.

— А якщо я зміню світ?

Каель тихо засміявся.

— Тоді ти будеш у великій біді.

— Чому?

— Бо світ не любить, коли його змінюють.

Маленька Міра подивилася на нього.

— А ти?

— Я що?

— Ти дозволиш мені?

Каель довго мовчав.

Потім сказав:

— Якщо ти справді цього хочеш.

Спогад урвався.

Міра різко відкрила очі.

Вона стояла в залі.

Каель був поруч.

— Ти сказав це тоді.

— Так.

— І зараз кажеш те саме.

— Так.

— Чому?

Каель подивився на неї.

— Бо це єдине, що я міг зробити правильно.

Міра опустила погляд.

Перед нею світилася нова нитка.

На ній було написано:

«ПЕРШИЙ ВИБІР МІРИ.»

Вона торкнулася її.

Нічого не сталося.

— Чому?

Каель відповів:

— Бо це не твій перший вибір.

— А який?

— Той, який ти зробила до народження.

Міра завмерла.

— До народження?

— Так.

У центрі зали щось змінилося.

Золоті нитки почали сходитися в одну точку.

Там утворився круглий стіл.

На ньому лежали одинадцять предметів.

Ключ.

Дзеркало.

Книга.

Кристал.

Пісочний годинник.

Кишеньковий годинник.

Дитяча іграшка.

Кільце.

Перо.

Чорний камінь.

І останній предмет.

Порожня рамка.

Міра підійшла до столу.

— Що це?