Розділ 18. Та, що втекла

Розділ 18. Та, що втекла

Міра не одразу зрозуміла, що перестала дихати.

Слова чоловіка зависли між ними, ніби їх можна було побачити.

Ти втекла з одинадцятого.

За спиною Еліан тихо прошепотіла:

— І тепер вона повернулася за тобою.

Міра повільно повернула голову.

— Хто?

Дівчинка дивилася на неї.

— Вона.

— Хто «вона»?

Еліан підняла руку й показала на стіну.

Там, де ще кілька секунд тому була звичайна дерев'яна поверхня, тепер проступала тонка чорна тріщина.

Вона повільно розширювалася.

Міра підійшла ближче.

— Я нічого не бачу.

— Ще ні.

Тріщина розійшлася.

За нею відкрився простір.

І в ньому стояла жінка.

Міра завмерла.

Вона знала це обличчя.

Не могла згадати звідки.

Але знала.

Жінка була схожа на неї.

Не як альтернативна версія.

Не як сестра.

Схожість була глибшою.

Наче дивилася на Міру її власна тінь.

Жінка усміхнулася.

— Нарешті.

Міра відчула холод у долонях.

— Ви хто?

— Ти.

— Я?

— Та, якою ти була до того, як тебе змусили забути.

Каель різко став перед Мірою.

— Відійди.

Жінка подивилася на нього.

— Ти все ще захищаєш її.

— Так.

— Навіть знаючи, чим це закінчиться?

Каель не відповів.

Міра обійшла його.

— Не ховай мене за собою.

Він глянув на неї.

— Я не ховаю.

— Саме так це виглядає.

— Я намагаюся дати тобі час.

— У нас немає часу.

Жінка за тріщиною тихо засміялася.

— Ось це вже схоже на тебе.

Міра стиснула кулаки.

— Досить говорити загадками. Якщо ти я — скажи мені те, чого я не знаю.

Жінка подивилася на неї уважніше.

— Добре.

Вона підняла руку.

На її долоні з'явився золотий знак.

Той самий, який Міра бачила в Архіві.

— Ти не була першою дитиною, яку Еліана забрала з іншої реальності.

Міра завмерла.

— Що?

— До тебе вона забрала двох.

Каель різко підняв голову.

— Ні.

Жінка подивилася на нього.

— Ти знав про одну.

— Про дитину в Сьомій вежі.

— Це друга.

Міра відчула, як земля ніби зникла з-під ніг.

— А перша?

Жінка відповіла:

— Померла.

Тиша.

Тео більше не жартував.

Ліора стиснула губи.

Міра дивилася на жінку.

— Чому?

— Тому що вона не змогла пройти крізь Межу.

— І я змогла?

— Ні.

Міра нахмурилася.

— Тоді як я опинилася тут?

— Ти не пройшла крізь Межу.

Жінка усміхнулася.

— Ти змінила її.

Міра відчула, як у неї перехоплює подих.

Каель повільно підійшов до жінки.

— Хто ти?

— Я вже сказала.

— Мені потрібне ім'я.

— У мене їх багато.

— Справжнє.

Жінка подивилася йому в очі.

— Астра.

Міра повторила:

— Астра.

— Так.

— І ти була...

— Твоєю версією.

— Дев'ятою?

Астра похитала головою.

— Ні.

— Восьмою?

— Ні.

— Тоді якою?

Астра відповіла:

— Нульовою.

Тео нахмурився.

— Перепрошую, а нульова — це як?

— Та, з якої почався розрахунок.

Ліора тихо сказала:

— Отже, ти була до першої Міри.

— Саме так.

Міра відчула дивний біль у грудях.

— Але книга казала, що перша Міра не була першою.

Астра кивнула.

— Бо вона була не першою.

— А хто?

— Я.

Каель дивився на неї, не кліпаючи.

— Тоді чому Архів називає дев'яту останньою?

Астра усміхнулася.

— Бо десятої ніколи не було.

Міра повільно сказала:

— А одинадцята?

Астра перестала усміхатися.

— Одинадцята — помилка.

Десь далеко пролунав удар.

Будинок затремтів.

Еліан схопила Міру за руку.

— Нам треба йти.

— Куди?

— Звідси.

— Чому?

Дівчинка подивилася на Астру.

— Вона прийшла не сама.

Міра обернулася.

За тріщиною вже стояли інші.

Альтернативні версії.

Але тепер вони не дивилися на Міру.

Вони дивилися на Астру.

І страх на їхніх обличчях був набагато сильнішим.

— Що відбувається? — запитала Ліора.

Каель відповів:

— Вони бояться її.

Тео подивився на Астру.

— Це має нас заспокоїти?

— Ні, — сказала Ліора.

— Я так і думав.

Астра підняла руку.

Усі версії Міри одночасно відступили.

— Вони пам'ятають, — сказала вона.

— Що? — запитала Міра.

— Як усе почалося.

— То розкажи мені.

Астра подивилася на неї.

— Не тут.

— Чому?

— Бо якщо ти згадаєш усе в цьому місці, одинадцята реальність завершить формування.

Міра насупилася.

— А що станеться тоді?

Астра відповіла:

— Ти перестанеш бути людиною одного світу.

— А ким стану?

— Межою.

Каель різко сказав:

— Ні.

Астра глянула на нього.

— Ти вже чув це.

— Від Еліани.

— Вона помилялася.

— У чому?

— Вона думала, що може врятувати тебе, розділивши пам'ять.

Міра подивилася на Каеля.

— Що вона зробила?

Він не відповів.

Міра повернулася до Астри.

— Що вона зробила?

— Розділила тебе на дві частини.

Тео тихо сказав:

— Це вже звучить зовсім погано.

Астра продовжила:

— Одну частину залишила в одинадцятій реальності.

Міра відчула холод.

— А другу?

— Відправила сюди.

Вона подивилася на Міру.

— Ти.

Міра мовчала.

Усе, що вона знала про себе, раптом стало ненадійним.

Її спогади.

Її дитинство.

Її світ.

Навіть її ім'я.

— Якщо я лише частина...

Астра перебила:

— Ти не «лише частина».

— Тоді хто я?

— Ти та Міра, яка вижила.

— А інша?

Астра поглянула на одинадцяті двері.

— Інша не вижила.

Міра відчула гострий біль.

— Тоді хто стоїть за дверима?