Розділ 17. Ті, хто не повинні були повернутися

Розділ 17. Ті, хто не повинні були повернутися

Світло за вікнами спалахнуло так різко, що Міра інстинктивно заплющила очі.

Повітря здригнулося.

Підлога пішла хвилею.

Десь над головою тріснуло скло, хоча жодного скла в кімнаті вже не залишилося.

— Всі назад! — крикнув Каель.

Міра відчула, як він схопив її за плече.

Але вже було пізно.

Стіни будинку стали прозорими.

За ними більше не було вулиці.

Там стояли десятки світів.

В одному Академія палала золотим світлом.

В іншому Сьома вежа була зруйнована.

У третьому над містом висів величезний чорний місяць.

А в четвертому...

Міра побачила себе.

Дитину.

Підлітка.

Дорослу.

Стару.

Вона побачила десятки Мір, які дивилися одна на одну крізь тонкі межі між реальностями.

— Це вже не Архів, — прошепотіла Ліора.

Каель похитав головою.

— Ні.

— Тоді що?

Він дивився на світло.

— Межа.

Тео нервово озирнувся.

— Але Межа була між світами.

— Була.

— А тепер вона всюди?

— Схоже на те.

Тео замовк.

— Чудово. Ненавиджу, коли магічні правила раптом перестають працювати.

Міра майже не слухала.

Вона дивилася на свої альтернативні версії.

Їх було так багато.

І кожна дивилася на неї.

Не з ненавистю.

Зі страхом.

Одна з них підняла руку.

— Міро!

Голос пройшов крізь усі світи.

Міра зробила крок до вікна.

— Що?

Жінка була старшою за неї приблизно на десять років.

На її шиї висів знайомий кулон.

— Не відкривай двері до кінця!

— Чому?

— Бо вони чекають саме цього!

— Хто?

Жінка не встигла відповісти.

Позаду неї з'явилася тінь.

Міра побачила знайоме обличчя.

Едвард.

Але не той, якого вони зустріли в першій справі.

Цей був старший.

Виснажений.

Його очі були чорними.

Він підняв руку.

І реальність навколо нього почала руйнуватися.

— Це він, — прошепотів Тео.

Міра повернулася.

— Хто?

— Той Едвард.

Каель похитав головою.

— Ні.

— Ти впевнений?

— Це не Едвард.

Міра подивилася на нього.

— Тоді хто?

Каель відповів дуже тихо:

— Те, що залишилося від людини, коли Архів переписав її занадто багато разів.

Дівчинка Еліан стояла посеред кімнати.

Вона не плакала.

Не боялася.

Лише дивилася на Міру.

— Вони прийшли через мене?

— Ні, — відповіла Міра.

— Через тебе?

Міра не знала, що сказати.

Каель підійшов до них.

— Через усіх нас.

Еліан подивилася на нього.

— Ти той Каель?

Він завмер.

— Який саме?

Дівчинка нахилила голову.

— Правильний.

Тео тихо засміявся.

— У нас, здається, з'явилася найрозумніша людина в команді.

Каель кинув на нього погляд.

— Не зараз.

— Так, так.

Еліан підійшла до Каеля.

— Ти не повинен був приходити.

— Чому?

— Бо в іншій версії ти прийшов раніше.

— Що сталося?

Дівчинка похитала головою.

— Ти вибрав Міру.

Каель напружився.

— І?

— І через це загинув світ.

Міра різко втрутилася:

— Не говори так.

Еліан подивилася на неї.

— Але це правда.

— Який світ?

— Мій.

Тиша.

Міра присіла перед дівчинкою.

— Що ти маєш на увазі?

Еліан подивилася на свої руки.

— У дев'ятій реальності Міра мала вибір. Вона могла залишитися з Каелем або повернутися до Архіву.

— І що вона зробила?

— Залишилася.

Міра відчула дивне поколювання.

— І через це...

— Межа розірвалася.

Каель заплющив очі.

— Скільки людей загинуло?

Еліан відповіла:

— Я не знаю.

— Чому?

— Бо після цього часу більше не було.

Міра подивилася на Каеля.

Він стояв нерухомо.

— Тому дев'ята Міра попросила забути? — запитала вона.

Еліан кивнула.

— Вона зрозуміла, що її пам'ять була якорем.

— І стерла себе?

— Частково.

— А Архів залишив її?

— Архів не вміє відпускати.

Ці слова прозвучали майже пошепки.

Ззовні пролунав удар.

Будинок здригнувся.

Ліора підбігла до вікна.

— Вони рухаються.

Міра підійшла до неї.

Десятки альтернативних версій ішли до будинку.

Серед них були Міри.

Каелі.

Тео.

Ліори.

Едварди.

Люди, яких Міра не знала.

Деякі тримали зброю.

Інші — артефакти.

Але більшість просто йшла.

— Вони хочуть нас убити? — запитала Ліора.

— Не думаю, — сказав Каель.

— Звідки така впевненість?

— Якби хотіли, вже атакували б.

Міра придивилася.

Він мав рацію.

Вони зупинилися біля будинку.

А потім одна з Мір вийшла вперед.

Це була та сама жінка, яку Міра бачила раніше.

Коротке волосся.

Шрам над бровою.

Вона підняла голову.

— Міро!

— Я слухаю.

— Ми не прийшли за тобою.

Каель нахмурився.

— Тоді навіщо?

Жінка подивилася на нього.

— За ним.

Усі погляди повернулися до Каеля.

Тео прошепотів:

— Ось тепер стало цікаво.

Каель не відреагував.

— За яким саме?

— За першим.

Каель зблід.

— Яким?

Жінка показала на нього.

— За першим Каелем.

Міра повільно повернула голову.

— Що це означає?

Жінка відповіла:

— Ви думаєте, що Каель Равенкрофт — одна людина.

Вона усміхнулася без радості.

— Ви помиляєтеся.

Каель зробив крок вперед.

— Я знаю про альтернативні версії.

— Не про всі.

— Тоді поясни.

Жінка подивилася на нього.

— Ти не перший.

Тиша.

— Який ще «перший»? — запитав Тео.

Жінка відповіла:

— Перший Каель не народився в жодному зі світів.

Міра відчула холод.

— Як і я?

— Ні.

Жінка похитала головою.