Розділ 10. Сестра, якої не мало бути

Слова дівчинки залишилися в повітрі.

— Ти моя сестра.

Міра не відразу зрозуміла, що перестала дихати.

Десь унизу гуркотів старий механізм Академії. За вікном вітер гнув дерева, а вдалині починався світанок. Перші промені сонця торкалися дахів, але до Сьомої вежі світло майже не доходило.

Міра дивилася на дитину.

На маленькі руки.

На темне волосся.

На дерев'яного коня.

І на очі.

Вони були дивно знайомими.

Не такими, як у неї.

Але достатньо схожими, щоб це неможливо було ігнорувати.

— Сестра? — нарешті повторила Міра.

Дівчинка кивнула.

— Старша.

Тео повільно повернувся до Ліори.

— Я зараз поставлю дуже дурне запитання.

— Не став.

— Але мені треба.

Ліора зітхнула.

— Яке?

— Якщо Міра має сестру, якої ніхто не пам'ятає, то хто з них старша?

Ліора подивилася на нього так, ніби хотіла відповісти, але передумала.

— Міра.

— Добре.

Тео потер підборіддя.

— Тоді це вже щось.

Міра глянула на нього.

— Тео.

— Я просто намагаюся зрозуміти логіку.

— Тут немає логіки.

— Саме це мене й лякає.

Міра знову звернулася до дівчинки.

— Як тебе звати?

Дівчинка опустила очі.

— Я не пам'ятаю.

— Ти справді не знаєш?

— Знаю.

— Але не можеш сказати?

— Не можу.

Міра присіла перед нею.

— Тоді скажи мені хоча б те, що можеш.

Дівчинка трохи подумала.

— Мама називала мене «маленькою».

— Це не ім'я.

— Знаю.

— А ще?

— «Друга».

Міра нахмурилася.

— Друга?

Дівчинка кивнула.

— Вона казала, що я друга.

Тео різко підняв голову.

— Друга Міра?

Дівчинка подивилася на нього.

— Ні.

Вона показала на Міру.

— Перша — вона.

Потім на себе.

— Друга — я.

Міра відчула, як усередині все похололо.

— Тобто ти не просто моя сестра.

— Ні.

— Ти друга версія?

Дівчинка похитала головою.

— Я не версія.

— Тоді хто?

Дитина мовчала.

За кілька секунд вона сказала:

— Те, що залишилося.

Усі замовкли.

Каель нарешті заговорив:

— Від кого?

Дівчинка подивилася на нього.

— Від неї.

— Від Еліани?

— Так.

Міра підвелася.

— Що вона зробила?

— Не знаю.

— Ти була з нею весь цей час?

— Не весь.

— А де була?

Дівчинка подивилася на стелю.

— У книзі.

Тео повільно закрив очі.

— Звичайно.

Ліора насупилася.

— Що?

— Нічого. Просто коли дитина каже, що жила в книзі, я вже навіть не дивуюся.

Міра не звернула уваги на жарт.

— У якій книзі?

Дівчинка показала на дерев'яного коня.

— У цій.

Міра подивилася на іграшку.

— Це не книга.

— Ні.

— Тоді як?

Дівчинка тихо сказала:

— Мама зробила її, щоб я могла ховатися.

Міра обережно взяла коня.

Кристал замість ока знову спалахнув.

Цього разу перед ними не з'явилася Еліана.

Замість цього кімната змінилася.

Стіни зникли.

На їхньому місці виникло інше приміщення.

Біле.

Майже стерильне.

У центрі стояла Еліана.

На руках вона тримала немовля.

Міра відчула, як її пальці стислися.

— Це вона?

Дівчинка кивнула.

— Це я.

На проекції Еліана дивилася на дитину.

Вона була молодшою, ніж на останньому записі.

Але очі видавали втому.

— Якщо Архів коли-небудь знайде тебе, — говорила вона, — ти повинна пам'ятати одне.

Еліана провела пальцем по лобі дитини.

— Ти не помилка.

Міра слухала, майже не кліпаючи.

— Ти не копія.

Еліана підняла голову.

— І ти не повинна замінити її.

Міра здригнулася.

Її.

Проекція продовжила:

— Вона житиме своїм життям. Ти — своїм.

Тео тихо прошепотів:

— Отже, Еліана знала про Міру.

Каель не відповів.

Еліана на проекції продовжила:

— Якщо ви колись зустрінетеся, не намагайся стати нею.

Дитина заворушилася.

Еліана усміхнулася.

— Будь собою.

Проекція згасла.

Кімната знову стала звичайною.

Міра довго мовчала.

— Вона не створила її як заміну мені.

Каель кивнув.

— Ні.

— Тоді навіщо?

— Не знаю.

Міра подивилася на нього.

— Цього разу я вірю.

Каель ледь усміхнувся.

— Це вже прогрес.

Тео сів на підвіконня.

— Давайте спробуємо скласти все докупи.

Він говорив повільніше, ніж зазвичай.

Без жартів.

— Є Міра. Вона з'явилася в нашому світі дев'ять років тому, але сама пам'ятає своє життя тільки до моменту переходу.

— Так.

— Є ця дівчинка. Еліана називає її не копією, а сестрою.

— Так.

— І є Архів, який вважає одну з них чимось, що треба повернути.

Міра кивнула.

— Але ми не знаємо кого.

— Можливо, обох.

Ліора похитала головою.

— Ні.

— Чому?

— Подивись на неї.

Тео глянув на дівчинку.

— Що?

— Вона не має відображення.

— І?

— Це означає, що вона не повністю присутня в нашій реальності.

Міра задумалася.

— Тобто вона...

— Між світами, — завершила Ліора.

Каель повільно підійшов до дівчинки.

— Ти пам'ятаєш, звідки прийшла?

Дівчинка кивнула.

— Так.

— Звідки?

Вона подивилася на Міру.

— Звідти.

Міра озирнулася.

За вікном нічого не було.

— Куди ти показуєш?

Дівчинка підняла руку.

На склі поступово з'явилася тонка золота лінія.

Міра підійшла ближче.

Лінія розійшлася.

На склі виникло зображення.

Інше місто.

Інше небо.

Інша Академія.

А біля неї — ще одна Сьома вежа.

Міра тихо сказала:

— Інша реальність.

Дівчинка кивнула.

— Там був мій дім.

— А Еліана?