Розділ 2. Відображення, якого не повинно бути

Міра ще кілька секунд дивилася на дзеркало.

Її відображення стояло нерухомо.

Воно мало її обличчя.

Її волосся.

Її одяг.

Усе було правильно.

Крім усмішки.

Міра не усміхалася.

Відображення — так.

— Міро? — тихо покликала Ліора.

Міра не відповіла.

Вона зробила крок убік.

Відображення повторило рух.

Ще один.

Знову повторило.

Міра підняла праву руку.

Відображення підняло праву.

Все було нормально.

Вона опустила руку.

Відображення теж.

А потім…

воно моргнуло.

Міра не моргнула.

Вона різко відступила.

— Ви всі це бачили?

Тео підійшов ближче.

— Що саме?

— Моє відображення.

— Воно дивне?

— Воно усміхалося.

Тео подивився на дзеркало.

Тепер там була звичайна Міра.

Без усмішки.

— Я нічого не бачу.

Ліора підійшла до скла.

— Я теж.

Міра повернулася до Едварда.

— А ви?

Чоловік зблід.

— Я бачив.

— Що саме?

— Воно стояло позаду вас.

Міра відчула холод.

— Що?

Едвард показав на дзеркало.

— Там була людина.

Каель одразу підійшов до скла.

— Яка людина?

— Не знаю.

— Чоловік чи жінка?

Едвард похитав головою.

— Я не бачив обличчя.

Каель поклав руку на край дзеркала.

Золоте світло пробігло по його поверхні.

Нічого.

Він забрав руку.

— Тут немає активного закляття.

Міра насупилася.

— Але я його бачила.

— Я знаю.

— Тоді що це було?

Каель подивився на неї.

— Відображення події, якої ще не сталося.

Тео підняв брови.

— Це взагалі можливо?

— До сьогодні я б сказав, що ні.

Міра схрестила руки.

— Значить, сьогодні в нас продуктивний день.

Тео кивнув.

— Вибух, мертвий клієнт, загадкове дзеркало. І ще навіть обіду не було.

Вони перенесли дзеркало в окрему кімнату.

Едвард залишився біля дверей.

Міра поставила перед ним стілець.

— Розкажіть усе ще раз.

— Я вже…

— Цього разу без припущень.

Едвард замовк.

Міра відкрила блокнот.

— Тільки те, що ви точно знаєте.

Чоловік кивнув.

— Добре.

— Коли ви востаннє бачили себе в дзеркалі перед тією подією?

— Увечері чотирнадцятого.

— Приблизно о котрій?

— Близько одинадцятої тридцять.

— Що ви побачили?

— Себе.

— Звичайне відображення?

— Так.

— Щось незвичайне?

Едвард замислився.

— Тінь.

Міра підняла очі.

— Яку?

— Позаду мене.

— Чию?

— Не знаю.

— Вона рухалася?

— Ні.

— Ви обернулися?

— Так.

— І?

— Нікого не було.

Міра зробила запис.

— Що сталося після цього?

— Я пішов спати.

— А вранці?

— Прокинувся на підлозі.

— Ви пам'ятаєте, як опинилися там?

— Ні.

— Були поранення?

— Ні.

— Кров?

— Так.

— Де?

Едвард вказав на груди.

— На сорочці.

— Але на вас не було рани?

— Не було.

Міра повільно закрила блокнот.

— Тоді є два варіанти.

Тео, який стояв біля дверей, запитав:

— Які?

— Або хтось намагався створити імітацію смерті.

— Або?

— Або в якийсь момент Едвард справді був мертвий.

У кімнаті стало тихо.

Едвард прошепотів:

— Але я живий.

Міра подивилася на нього.

— Саме це ми й маємо довести.

Ліора принесла кілька кристалів для аналізу.

— Я перевірила його кров.

— І?

— Це справді його кров.

— Без сумнівів?

— Без.

Міра задумалася.

— А магічний відбиток?

— Дивний.

— Наскільки?

Ліора поставила кристал на стіл.

Всередині нього з'явилися дві світлові нитки.

— Вони майже однакові.

Тео підійшов ближче.

— Одна належить Едварду.

— Так.

— А друга?

Ліора похитала головою.

— Не знаю.

Міра взяла кристал.

Її магія торкнулася його поверхні.

Світло змінилося.

Друга нитка стала яскравішою.

Міра побачила коротке видіння.

Коридор.

Темні двері.

Чоловік стоїть перед дзеркалом.

Міра не могла розгледіти його обличчя.

Він підняв руку.

Торкнувся скла.

А з іншого боку дзеркала…

хтось повторив його рух.

Тільки рука була іншою.

Міра різко забрала пальці.

Кристал тріснув.

— Міро! — вигукнула Ліора.

— Я в порядку.

Тео подивився на кристал.

— Ти щойно побачила щось?

— Так.

— Що?

Міра відповіла:

— Дзеркало не показує минуле.

Каель, який стояв біля вікна, повернувся.

— Що ти маєш на увазі?

— Воно показує того, хто дивиться з іншого боку.

Каель завмер.

— Тоді нам потрібно з'ясувати, що це за місце.

Міра кивнула.

— І хто там.

Увечері вони вирушили до міського архіву.

Едвард ішов попереду.

— Тут я працюю.

Він відчинив двері.

Всередині пахло старим папером, пилом і магічним воском.

Високі шафи тягнулися до стелі.

На полицях лежали тисячі документів.

Тео озирнувся.

— Як тут можна щось знайти?

Едвард відповів:

— Не можна.

— Чудово.

— Саме тому тут працюють архіваріуси.

Міра усміхнулася.

— А що ви шукали в ніч, коли померли?

Едвард зупинився.

— Старий реєстр.

— Який?

— Реєстр людей.

— Яких людей?

— Тих, кого офіційно не існувало.

Міра повільно повернулася до нього.

— Поясніть.

— У місті є архіви народжень, смертей, шлюбів, власності. Але є ще один реєстр.

— Таємний?

— Не зовсім.

— Тоді який?

— Заборонений.

Тео підняв руку.

— Чому?

Едвард подивився на нього.

— Тому що там записані люди, які існували лише в документах.

Ліора нахмурилася.

— Це як?