Розділ 12

Сьогодні прокинулася досить пізно. І все тому, що я читала.

За цю ніч я прочитала ще більше романів про перевертнів. Вони були не великі, тому їх кількість досягнула понад дванадцяти. Якщо порівняти те, що в книжках, а в них майже все однакове, і те, що мені розповідав Дан, то насправді відмінностей не так уже й багато. І я цьому здивувалася.

Чи може бути таке, що письменники цих самих книжок є перевертнями, або вони якось із ними пов'язані? Як тоді пояснити точне потрапляння в деяких із них? Таких книг я прочитала всього дві.

І найголовніша відмінність у всіх із них, те що всі чоловіки перевертні — справжні мужлани! Більшість із них просто забирають бідну дівчину проти її волі! А ще були такі, що створювали обставини, за яких вона має прийти до нього, або за яких вони в будь-якому разі зустрінуться, при чому не раз. Тим самим створюючи думку, що це доля! Може, іноді це і справді була вона, але деякі реально самі все це підлаштовували, замість того, щоб познайомитися в нормальних обставинах.

Ще в книгах перевертні занадто самовпевнені. Навіть якщо в будь-якому разі вони будуть разом, вони думки не припускали, що дівчинка вибере іншого.

Найгірші — справжні аб'юзери. Вриваються в життя і кажуть: "Ось я, тепер ти моя. Крапка". Вони не дають право вибору, замикають у хаті й жахливо себе поводять, доки чарівним чином вона не полюбить його. І це мене найбільше бісило.

Гаразд ще коли хлопець згодом намагався бути ніжним щодо неї. Але коли він аб'юзер, а вона в підсумку вигороджує його, ось тут ось просто немає слів.

Я була така зла, просто жах.

І ще у всіх книжках пишеться, які вони... вульгарні. Весь час хочуть сексу і швидше завести "потомство".

Якщо вже порівнювати Дана з цими чоловіками, то можу одразу сказати, він зовсім не схожий на них. Так, можна сказати, він увірвався в моє життя. Але він не змушував мене його полюбити. Не змушував бути з ним. Не замикав мене в будинку і не чекав поки я прийму його. І ставився він до мене тепло і ніжно, і я цьому рада. Ще до того, як дізналася, хто він, я сама його полюбила і зробила важливою людиною у своєму житті. Сама.

Потрібно буде поставити йому кілька запитань про це все.

Отже, зараз час іде до другої години дня, а я тільки вийшла зі своєї кімнати.

— Доброго ранку Вівіан. — Звернулася до мене мама, коли я спустилася на кухню. — Ві, мені потрібно вийти до тата, зроби нам всім, будь ласка, чайку. Мені з татом чорний, а гостю зелений.

З цими словами мама вибігла з дому. Я тільки спустилася і трохи з нерозумінням оглянула кімнату, де і  побачила того гостя.

У кухні був Скотт, і я трохи здивувалася побачивши його. Хоча чого тут дивуватися. Після того як вони з батьком відновили спілкування, часто почали бачитися.

— Добре мам. — Тихо відповіла собі під ніс. А пізніше привітала чоловіка. — Доброго дня.

— Доброго Вівіан.

Я підійшла до плити, поставила чайник, і розподілила в кожну чашку потрібний чай.

Скотт після кількох хвилин мовчання заговорив до мене.

— Ти ж уже знаєш, так?

Я одразу ж зрозуміла, що він має на увазі.

— Секрет про ведмедиків у вашій родині? Так, знаю. — Відповіла я і повернулася до нього. Чую, розмова буде не простою.

— Я не мав права тобі щось говорити про це. Розповісти тобі — право Дана.

— Я розумію. Учора в нас відбулася повноцінна розмова на цю тему.

— Давай на чистоту. Адже ще до того як ти дізналася, ти ж відчувала до нього щось. Те, хто він, ніяк не вплине на ваші стосунки. Повір, вже я то знаю.

— Знаєте? Але ж... чому ви один? — Я була в повному нерозумінні.

— Тому, що моя пара. Вона не дожила до цих днів. — Його погляд у світ перетворився на одну суцільну печаль, яка начебто передавалася мені через повітря.

— Вибачте, я не знала.

— Дан не розповів тобі?

— Ні. Адже це ваша історія.

У кімнаті повисла довга хвилина мовчання. Мені здавалося, що він хоче сказати мені щось. Але зупинявся. Нібито не знав з чого почати.

— Як це було? Як ви пережили втрату? — Я дивилася йому прямо в очі. Спостерігала за кожною зміною в них.

— Я сам до кінця не розумію, але знаю точно, було важко. Біль був найсильнішим почуттям протягом довгого часу. Я майже помер...

У моїх очах виднівся страх. Цього мені Дан теж не говорив.

— Бачу, і цю частину він не розповів.

Я промовчала.

— Тоді це зроблю я. Якщо трапляється так, що пара помирає, то ми дуже страждаємо. І в нас є всього два шляхи, які ми не зовсім контролюємо. Якщо перевертень досить сильний, то він виживе без судженої. Але вже не зможе поретворюватись. Ведмежа сутність нібито помирає разом із нею. — Він знову зупинився, збираючись з думками. — Але є такі, які ніяк не можуть без неї. І тоді вони теж ідуть услід за своїм справжнім коханням. Не тільки ведмежа сутність, а й людська.

Тепер я розумію, в якому сенсі він мало не помер.

— Я втратив свою істину, і разом з нею свого ведмедя. — Продовжив він розповідь. — Тому я не можу перетворитися і живу як людина. Але всі інші переваги в мене залишилися, хоча на це мені вже плювати. Цей біль такий сильний, його залишок досі зі мною. І я так хотів піти за нею, за моєю Мар'яною... Єдине, що мене зупинило — поява на світ маленької дитини, яка одразу ж потягнулася до мене. Такий маленький, трохи пухкенький... Він врятував мене від загибелі, дав мені сили жити далі. І тепер я хочу врятувати його від великого кроку до цього стану.

— Він може померти? — Мій голос жахливо тремтів, і я не змогла цього приховати.

— Доки ти жива — ні, але все залежить від тебе і від його сили. Якщо ти не приймеш його таким який він є, то скажімо, що йому буде дуже не добре. А я не хочу такої шкоди своєму племінникові. Тому й кажу тобі зараз це все.

Я продовжувала дивитися на Скотта. Чому Дан мені нічого про це не сказав? А що якби я відразу ж його прийняла після того, як все дізналася? Чому він не сказав?