Розділ 2

Після повернення додому, коли батько пішов готувати вечерю, ми з Еммою побігли до моєї кімнати для обговорення сьогоднішнього дня. Скажімо, це наша традиція. Майже кожен день ми могли обговорювати все що завгодно години дві, а то й більше, залежно від того, що відбувалося в нашому житті. У якомусь сенсі ми розпускали плітки, ну хто ж не без гріха. І цей випадок не є винятком.

Але перш ніж розпочати розмову, ми спочатку, як завжди, підготувалися.

Зайшовши в кімнату, починаю витягувати різні смаколики, на кшталт чогось солодкого, з нижньої полички тумби, що стоїть біля мого ліжка. В цей час сестра принесла м'яку, улюблену ковдру, щоб застелити нею ліжко, і трохи підвіконня, яке якраз було на одному рівні з матрацом.

Мені дуже подобалася моя кімната, особливо куточок із ліжком, біля якого було велике вікно. Я могла просто сісти на те ж підвіконня і читати книги, або ж дивитися серіали.

— Гадаю, ведмідь приручений. Що б хто не говорив, мені хочеться в це вірити. Просто уяви як було б класно покататися на ньому, з його розмірами. Я думала вони менше, чесне слово. — Почала тараторити моя допитлива сестричка.

— Хоч і слухається Скотта, це не означає, що він приручений. Він просто звик до нього, як і сказали, і я в це вірю. Я вважаю, що таких тварин не можна "приручити", скоріше потоваришувати та не більше. Ведмедик може піти й прийти у будь-який час, і на його дії ніхто особливо не вплине.

— Але ж він послухався Скотта і пішов додому з ним.

— Ну, по-перше, ведмідь певною мірою довіряє йому, і це очевидно. Скотт доглядає його і годує вже не перший місяць. По-друге — У нашій місцевості, за межами лісу, він був уперше. Для нього тут одна невідомість, що може лякати. Між вибором піти додому чи невідомо куди, я б на його місці, звичайно, обрала перший варіант. — Емма повернула голову до вікна і пирхнула. — А покататися, я відмовилася б. Мені й так ніяково було, коли його вели до лісу, а тут ще покататися. Дякую, але мені моє життя ще дороге.

— Я сама за тебе боялася. — У кімнаті зависла хвилинна тиша. — Як гадаєш, ми підемо на барбекю?

— Не можу сказати, може, підемо, а може ні.

* * * 

Барбекю буде!

Того дня, після наших пліткувань з Еммою, повернулася мама. І вони з батьком обговорювали свої плани. Після чого розповіли нам про своє рішення. Емма дуже хотіла піти, і на її радість це сталося. Та й тато не міг відмовити своєму старому другові.

Нині ми на задньому дворі Скотта. Сидимо за столом в бесідці, яка зроблена само ручно з дерева, так само як і будинок. З одного боку столу зайняли місце тато та господар будинку, з іншого боку сидимо ми з сестрою та мамою. Навпроти мене було ще одне місце, яке порожніло, і я ненадовго звернула на нього увагу. Навпроти бесідки, в метрах десяти, стоїть гриль, до якого присутні чоловіки підійшли, коли той нагрівся до потрібної температури.

— Віві, наріжеш цибулю? — Питає батько з відстанню.

Звичайно, відмовити я йому не можу. Підіймаюся зі свого місця і прямую до невеликого столика, неподалік гриля, на якому лежали ножі, дошки для нарізки та ще деякі інгредієнти. Одним з яких є цибуля.

Не здивована, чому мене попросили. Мама з Еммою бурхливо обговорювали скору поїздку сестри до табору, коли я просто сиділа в телефоні. Та й мені не важко допомогти з приготуванням м'яса.

Вже дорізаючи цибулю, в мене виникає таке почуття, ніби за мною хтось уважно спостерігає. Моє тіло напружилося від некомфортного мені почуття.

Навіть не просто спостерігає, а пропалює дірку в мені своїм поглядом.

Дивлюся на тата і Скотта – вони розмовляють між собою. Вирішую подивитися у бік бесідки — мама так само розмовляє з Еммою. Начебто всі присутні ніяк не звертають на мене увагу. То чому ж це почуття не минає?

Тоді в моїй голові виникає думка подивитися ззаду.

Як тільки обертаю голову, моментально сіпаюся від страху. Біля мене, в буквальному значенні, в притик, стоїть якийсь хлопець і дивиться на мене зверху, оскільки він вищий за мене десь на півтори голови.

Хлопець з темно каштановим волоссям і дивними, але не менш привабливими, карими очима. Очі ніби темно карі, але є проблиски, або навіть маленькі крапки янтарного. Я ніби бачила схожу оболонку ока, тільки не можу згадати де. Його погляд ніби проходив крізь мене, був настороженим, холодним і якоюсь мірою божевільним.

Якоїсь миті в його очах ніби щось блиснуло. Гадки не маю що то було.

Не знаю скільки ми так стояли, пів хвилини чи дві, але він так і продовжував вдивлятися в мої очі, доки не заговорив.

— Обережніше з ножем. — Єдине, що він вимовляє перед тим, як піти далі до гриля. Навіть після цих слів я так і не змогла зрозуміти що він відчуває. Але дещо мене зачепило.

Його низький голос, попри погляду, був досить приємним. Рівний, спокійний і певною мірою заспокійливий тембр.

Тільки після того, як хлопець пішов, я зрозуміла до чого були його слова.

Цибулю я дорізала, але ніж так і залишився в моїй руці. Як добре, що я повернула тільки голову і трохи тулуб. Думаю, було б дивно, якби я повністю обернулася з ножем у руці.

Прибравши за собою, пішла назад у бесідку, і моя поява не була непомітною, як би мені цього не хотілося.

— Віві, — з підступною усмішкою дивиться на мене сестра після відходу мами, коли їй подзвонили по роботі. — А хто той хлопець, з яким ти розмовляла? Ти його знаєш чи тільки сьогодні побачила? Вже дізналася, як його звуть? Він так дивився на тебе, цікаво, має дівчину?

— Еммо! Прошу, давай не всі питання одразу. Дай мені можливість хоч на один з них відповісти. — Моя молодша сестра має таку звичку: на одному диханні поставити купу питань, перш ніж мозок зможе прийняти та зрозуміти хоч один із них. Таке відбувається досить часто, але вона обіцяла намагатися ставити по одному питанню, принаймні мені, але поки що в неї це погано виходило.

— Ой, я забула про нашу домовленість... Ну, то ти мені розкажеш?