Розділ 16

Алексіс.

— Ну що ж, — саркастично промовила вона й перевела свої чарівні оченятка на мої руки.

Найімовірніше, стан моїх нігтів Дафна помітила ще тоді, коли вела мене до столика.

— Якщо це не найгірший сюрприз вечора, то я навіть не знаю, що ним може бути. Мій чоловік кинув мене на п'яту річницю, а тепер ще й ти з'явився в образі «я працюю на будові й забув, що таке манікюр». Ідеальне завершення романтичного вечора. Може, офіціантка зараз ще й рахунок принесе та скаже, що я винна доплатити за розбите серце? — вона нервово усміхнулася й потягнулася до келиха вина, ніби намагалася запити власне приниження.

А я коротко засміявся, хоча всередині все неприємно стискалося від ревнощів... бо я прийшов не вчасно. Та й узагалі… я дійсно не мав з'являтися перед нею. Не мав права знову лізти в її життя й руйнувати той крихкий світ, який вона так довго будувала без мене.

Проте, проблема була ще й у тому, що поруч із Дафною моя совість миттєво втрачала голос.

— П'ята річниця? — перепитав я, намагаючись говорити легко й навіть трохи недбало. — І що означає «кинув»?

Останнє питання прозвучало з такою відчутною надією, що мені самому стало смішно з себе.

Наче я знову був тим самозакоханим хлопцем із гуртожитку, який чекав бодай найменшої шпарини, аби пролізти назад у її життя.

І, здається, боги сьогодні вирішили дати мені цю надію. Бо Дафна гірко посміхнулася, а її тонкі пальчики нервово почали м'яти край серветки, до якої вона потягнулася, навіть не помітивши цього.

— Прийшов. Побачив мене тут. Розлютився, що я влаштувала сюрприз через його інвестора, — тихо сказала вона, опустивши погляд у келих, до якого знову потягнулася. — Сказав, що я йому заважаю, жбурнув мої тістечка на підлогу й пішов. Класичний пан Статопулос. Він завжди вмів зробити романтику незабутньою… щоправда, тільки в поганому сенсі.

Я стис щелепу, пальці самі собою стиснулися в кулак під столом так сильно, що кісточки аж побіліли.

Як він посмів так із нею поводитися? З моєю Дафною? Як може зневажати? І головне — як можна було дивитися на Дафну й не боятися її втратити?

Це ж Дафна.

Жінка, через яку в мене досі всередині все переверталося від одного погляду. Жінка, яку я не зміг забути навіть через роки.

— Він просто пішов? — мій голос став нижчим і небезпечно спокійним. — Залишив тебе тут саму? Серед троянд, свічок… у день річниці?

Моя мила Дафна лише кивнула.

Її дихання стало трохи швидшим. Вона явно намагалася втримати на обличчі маску легкої іронії, але очі видавали її з головою. Вони метушливо бігали по столу, по келиху, по свічках… куди завгодно, тільки не на мене.

Наче вона боялася, що я побачу, як сильно їй болить.

А я й так бачив.

І мене це знищувало.

— Так, — тихо відповіла вона. — Сказав, що в нього важливі угоди, а я влаштовую «дитячі цирки».

Після цього Дафна коротко й нервово засміялася.

Цей сміх прозвучав гірше за сльози.

— Який же він ідіот, — майже пошепки сказав я, ледве стримуючи лють. — Як можна залишити таку жінку, як ти, саму? Як можна не бачити, що ти…

Я замовк на секунду, розглядаючи її так жадібно, ніби боявся, що вона зараз просто зникне.

— …що ти варта цілого світу.

У її очах у ту ж мить з'явилося стільки болю й вразливості, що мені самому стало важко дихати. Наче хтось повільно стискав ребра зсередини.

— Знаєш, що найсмішніше? — тихо промовила вона, криво посміхаючись. — Я ще вчора думала, що якщо вдягну цю сукню й спечу його улюблені тістечка, то хоча б на один вечір він мене помітить.

Вона провела пальцем по краю келиха й тихо видихнула:

— А замість цього сиджу тут… із тобою… і твоєю новою кар'єрою «бідного хлопця з брудними нігтями». Життя все ж має дивне почуття гумору.

Дафна навіть не уявляла, наскільки сильно помиляється щодо мене. І наскільки сильно я зараз хотів забрати її звідси. Подалі від чоловіка, який не цінував її, подалі від цього ресторану і подалі від усього світу, що змусив її сумніватися у власній цінності.

Я не витримав і теж посміхнувся: криво, іронічно, майже по-хижому. Але всередині мене вже починала душити заздрість до того нікчеми, який не цінував таку жінку, як Дафна.

Вона навіть готувала для нього.

Для мене, чорт забирай, навіть рідна мати майже ніколи не готувала.

І саме в цей момент моя неприязнь до Статопулоса остаточно перестала бути звичайною чоловічою ревністю. 

Ні... Це вже було щось значно темніше.

— Мені подобається твоя версія, — протягнув я, ліниво відкинувшись на м'якому диванчику та поклавши одну руку на спинку. — «Бідний хлопець із брудними нігтями». Звучить майже романтично. Може, я ще й на гітарі гратиму під твоїм вікном за п'ять євро.

Дафна пирхнула зі сміху, опустивши погляд на стіл, але за цією короткою усмішкою я одразу помітив паніку.

Я зловив її погляд, та вона швидко відвела очі, ніби боялася, що я прочитаю всі її думки. Її пальчики знову ледь помітно тремтіли біля келиха.