Розділ 13

Алексіс.

Я рвучко зачинив двері автівки, навіть не дочекавшись, поки Стеліос вимкне двигун. Досі не відводячи погляду від вікна, я швидким кроком пішов уперед. Ноги самі несли мене через дорогу до входу в ресторан… самі вели мене до неї.

— Пане! Алексісе! — почув я позаду відчайдушний голос Стеліоса. — Зачекайте! Ви в цій сорочці! Нігті в землі! Хоча б мій піджак візьміть!

Але я не зупинявся… Та я навіть не чув його, бо в голові було лише одне — Дафна… Дафна… Дафна. Там, за цим вікном. Сама.

Я штовхнув важкі скляні двері ресторану й зайшов усередину. Мене зустріло тепле, м'яке освітлення, запах квітів і вишуканих страв. Кришталь, оксамит, тиха фортепіанна музика. І одразу — осудливі погляди.

Хмикаю собі під ніс, мимоволі згадавши, що колись і сам був таким до першої зустрічі з Дафною. Ця розумна, горда й незалежна дівчина свого часу добряче ткнула мене носом у те, ким я є і чого насправді вартий. Тоді я, мабуть, остаточно зрозумів, що закохався в неї до нестями.

Спогад.

Це було десь на третьому місяці мого «ув'язнення» в гуртожитку. Я все ще вважав себе королем, просто тимчасово без корони. Ходив із високо піднятим підборіддям, говорив зверхньо й постійно нагадував усім, що я тут «ненадовго».

І я справді так вважав!

Того вечора в спільній кухні на нашому поверсі знову була чергова «вечірка» — тобто кілька хлопців пили дешеве пиво, голосно реготали й вихвалялися своїми «перемогами». Щоправда, з їхнього боку це радше скидалося на жалюгідне змагання: хто встиг затягнути в ліжко більше дівчат або ж урвати собі «найкращу». У моєму ж випадку все, завжди й усюди, впиралося в гроші та статус. 

Я, як завжди, сидів на чолі столу, ліниво відкинувшись на спинку стільця, й розповідав, як у мене вдома в гаражі стоїть моя улюблена Феррарі, а тут я змушений їздити маршруткою.

І коли я вже хотів недбало кинути, що окрім Феррарі на день народження батько подарував мені ще й яхту, мій погляд раптом ковзнув на дверний проріз, навпроти якого я й сидів. І там з'явилася Дафна — дівчина, яка з перших днів у цій клоповні не давала мені спокою. 

Вона вже навіть почала мені снитися!

Дафна Калос пройшла до кухні, навіть не глянувши в наш бік. Наче нас тут і не існувало. На ній була стара оверсайз-футболка, а вологе після душу волосся спадало на плечі. В одній руці Дафна тримала миску локшини швидкого приготування. Вона завжди вечеряла пізно, після підробітку.

І чомусь саме це било по мені сильніше, ніж мало б. 

Бо поки я скиглив про маршрутки, ця дівчинка мовчки тягнула своє життя на власних плечах і навіть не просила ні в кого допомоги.

Мій погляд безсоромно одразу ковзнув до її струнких ніжок.

Дідько… вона ніби навмисно зводила з розуму всіх у цьому гуртожитку однією лише своєю присутністю.

Я одразу окинув хлопців похмурим поглядом, і вони робили те саме, що й я. Один жадібно ковтав слину, інший розтягнув губи в гидкій посмішці, а дехто, мабуть, уже домальовував у своїй порожній голові брудні фантазії.

Мене це раптом розлютило сильніше, ніж я хотів визнавати.

Дивно, бо ще кілька місяців тому я й сам сидів би так само й реготав разом із ними.

І коли один із хлопців підсвиснув, розвалившись на стільці таким чином, повторюючи мою позу, та кинув у її бік досить невиховані слова:

— О, диви, наша цаца прийшла. Грошей нуль, а гонору, ніби вона тут мільйонерка. Може, багатенький Алексіс купить тобі щось, окрім цієї бідняцької баланді?

Усі зареготали, але одразу заткнулися, щойно я різко штовхнув ногою ніжку столу, і край стільниці з гуркотом врізався просто в груди тому ідіоту, який це ляпнув. Той хрипко вилаявся й зігнувся навпіл, судомно потираючи грудну клітину.

Я навіть не подумав, перш ніж це зробити.

Мене просто переклинило від того, як він дивився на Дафну, і як посмів сказати криве слово в її бік.

Вона ж зупинилася, повільно повернулася до нас і подивилася мені просто у вічі. Її погляд був холодний, пронизливий і прикутий саме до мене. Наче це не той придурок, що щойно нагрубив їй, а я.

— Знаєш, Мавріс, — сказала вона спокійно, навіть не підвищуючи голосу. — Ти постійно розповідаєш, який ти крутий. А насправді ти найсмішніший хлопець на цьому поверсі… Ти навіть переплюнув цих…

Дафна на мить замовкла, повільно оглядаючи всіх присутніх. Особливо довго її погляд затримався на тому йолопові, який досі кривився від болю.

— Недоумків.

Решта хлопців одразу обурено загуділи, хтось протягнув: «Уу-у», інший фиркнув собі під ніс, але ніхто не ризикнув сказати їй щось у відповідь. Бо чітко зрозуміли, якщо наважаться, то буде боляче.

А я лише підняв брову й посміхнувся кутиком губ. 

...Бо, дідько, мені стало цікаво.

— І це чому ж?

Вона поставила миску на сусідній стіл, схрестила руки на грудях і спокійно продовжила: