Розділ 5

Дафна.

Після роботи я ще хвилин десять жартувала з колегами в спільному просторі.

— Еліасе, якщо ще раз напишеш клієнту «з повагою» після того, як він назвав нас «бандою креативних дикунів», я особисто змушу тебе їсти тістечка з оливками, — кинула я, закидаючи сумку на плече.

Колеги зареготали.

— Дафно, ти єдина, хто може змусити міністра посміхнутися на камеру. Іди вже, сьогодні у тебе великий вечір! — крикнула мені услід Анна, махаючи рукою.

Я посміхнулася, помахала всім і вийшла з офісу.

Виходячи, я зняла піджак і розстебнула верхній ґудзик блузки. Надворі ще було тепло: типовий афінський травневий вечір. Я сіла в свій сріблястий Рейндж Ровер, завела двигун і вирушила в бік Колонакі. 

Дитячий садок «Маленький Акрополь» знаходився в тихому зеленому куточку району. Невелика вілла з рожевим бугенвілією, що густо обвивала огорожу, і маленьким внутрішнім двориком, де діти гралися під наглядом вихователів. Коли я під'їхала та зайшла на територію садочку, Клео вибігла до мене, як маленький вихор у ніжній рожевій сукні з одним бантиком, що з'їхав набік, і з аркушем малюнка в руці.

— Мамо! Дивись, я намалювала нашу сім'ю! — гордо вигукнула вона, тицяючи мені малюнок. 

На аркуші були три палички: я з дуже довгим волоссям, тато з величезним портфелем, і вона сама посередині з величезною усмішкою.

— Ого, ми виглядаємо такими щасливими, — усміхнулася я тепло, підхоплюючи її на руки й міцно пригортаючи. — Особливо ти. Моя найкраща художниця в усьому районі.

— Ага. Тільки тато трохи сірий, — серйозно зауважила Клео. — Може, пофарбуємо його в інший колір?

Я засміялася й поцілувала її в маківку, ховаючи те, як її безневинні слова трішки кольнули моє серце.

— Спробуємо, сонечко.

Коли ми приїхали додому, я відразу поставила сумку в передпокої й сіла навпочіпки перед Клео, тримаючи її маленькі руки в своїх.

— Клео, моя хороша… Мамі дуже шкода, але сьогодні не вийде нашої піжамної вечірки з млинцями й мультиком, яку я тобі обіцяла вранці. Сьогодні в нас з татом п'ята річниця весілля. Я дуже хочу зробити йому сюрприз і показати, якою запальною й красивою може бути твоя мама, коли дуже старається. Розумієш?

Клео трохи насупилася, але потім кивнула, дивлячись на мене з явним захопленням.

— Ти завжди красива, мамо. Навіть коли втомлена. Але якщо для тата… то добре. Тільки пообіцяй, що завтра будемо тільки ми вдвох.

— Обіцяю, — я поцілувала її в носик. 

У цей момент з вітальні вийшла Софія — наша няня, спокійна сорокалітня жінка з теплою посмішкою й вічним пучком на голові.

— Софійко, вона вся твоя, — сказала я, передаючи Клео за руку. — Сьогодні може бути трохи важко, бо мама вирішила влаштувати романтичний теракт на татову броню.

Софія тихенько засміялася, підморгуючи мені.

— Ох, Дафно, якщо хтось і здатен пробити цю броню, то тільки ти. Я вже підготувала Клео її улюблені олівці й папір, будемо малювати «яскравого тата». І якщо що, я тут до ночі.

— Ти моя рятівниця, — я обійняла Софію за плечі. 

— Іди вже готуйся, Попелюшко. Сьогодні ти маєш сяяти.

Я відразу пішла на кухню. Надягла льняний фартух поверх костюму й почала готувати улюблені фісташкові тістечка для Нікоса. На кухні запахло фісташками й маслом так сильно, що навіть Софія визирнула, щоб перевірити, чи я там часом не відкрила кондитерську. А крізь вікна вечірнє сонце заливало стільниці м'яким золотаво-рожевим світлом.

Поки тісто місила, думки крутилися, як завжди...

П'ять років я намагаюся зробити так, щоб він хоч на один вечір забув про свою компанію. Чи не смішно це? Жінка, яка щодня вчить інших, як правильно комунікувати, не може достукатися до власного чоловіка... 

Хоча, Господи... я постійно про це думаю і повторюю собі одне й те ж, ніби заїжджа пластинка... аж від себе самої нудить!

Коли тістечка вирівнялися, стали золотаво-карамельними й охололи, я акуратно склала їх у витончену подарункову коробочку, перекладаючи шаром тонкого пергаменту. 

Поки вкладала останнє тістечко, в глибині душі жевріла надія... що все зміниться, що сьогоднішній вечір буде найкращим у моєму житті.

Тоді я піднялася до спальні. Там панувала приємна напівтемрява, лише приглушене світло від призахідного сонця лягало на меблі. Я одразу покрокувала в простору ванну кімнату, улюблене моє місце з величезною ванною, яка стояла у вікні, та великою душовою кабіною.

Зняла блузу й штани, повільно ковзаючи тканиною по шкірі. І ступила до душу; гарячі струмені води обійняли тіло, стікаючи по шиї, грудях і стегнах. Я стояла довше, ніж потрібно, дозволяючи воді зняти напругу дня, проводила долонями по мокрій шкірі, уявляючи, як пізніше руки Нікоса повторять цей рух. Від цих бурхливих думок та дотиків до самої себе пробуджувалося легке, трепетне хвилювання, яке зігрівало низ живота.

Вийшовши з душу, я загорнулася у м'який білий рушник та пройшла до великого гардеробу. Там на окремій вішалці висіла нова сукня, яку я ще недавно вибирала з Крістіною: атласна, кольору пильної троянди, з тонкими бретелями.