Арс

Сьогодні наша команда вирішила відпочити всім колективом. Принаймні ті, хто не послався на сімейну зайнятість. Отож нам винайняли паб і ось уже майже всі зібралися в ньому. Я саме підходжу до воріт і вже здалеку бачу постать такого до болю в душі знайомого чоловіка. Він стоїть на ганку і, як завжди, палить свої ненависні цигарки. Я навмисно сповільнюю ходу, в надії не перетинатися з ним зайвий раз, але кого я хочу обдурити (себе чи себе?) - я йду в таке тісне місце, де ми однозначно перетнемося, а бігати від нього буде дуже підозріло. Було би простіше залишитися вдома і не світитися зайвий раз випробовуючи свої і без того розгойдані нерви, але всі інші це не правильно б зрозуміли. Мовляв, як так, чому душа і весельчак компанії відсиджується вдома, коли він постійно за будь-яку тусу і будь-які веселощі? Звісно, можна було би зімітувати хворобу, але знову ж таки це дало би зворотній результат, тому що Антон був би першим, хто б припхався до нього із фруктами і можливо супчиком... Такий він турботливий. І він зводить мене з розуму своїми вчинками, своїми словами, своїми поглядами, своїми рухами - геть всім, всім, що робить! Розумна людина уже з перших слів мала зрозуміти, що ця людина або мій ворог, або я в нього закоханий. І, на жаль, це не перший варіант...

Хлопець зайшов до середини так і не помітивши мене. Зараз вечір і можливо мій темний одяг врятував ситуацію. Я оглянув свій вигляд: синя шкірянка на блискавці, під нею темно-зелена футболка, темні джинси з великими дірками і потертостями, сині кроси та завершувала цей ансамбль чорна легенька шапка - осінь все таки. Я був з рюкзаком, тому що в мене там важливі речі із якими я подамся світ за очі, що я і маю сьогодні повідомити нашій команді. Я вирішив взяти перерву на довготривалий термін, з головними я домовився, залишилося повідомити хлопцям. Я так і не придумав як мені уникнути цих розпитувань по типу «Чому? Навіщо? Як надовго?» і т. д. Є ідея сказати, що маю проект, над яким їду працювати. Це має бути правдоподібно.

Але спершу передісторія, чому я тут опинився і чому я це все роблю? Юнак, який перекурював на ганку - мій краш. Навіть не краш, а кохання всього мого нікчемного життя(тепер щиро можна в цьому зізнатися, собі так точно). Я маю до нього почуття вже дуже довгий час - мало не від першого дня знайомства. Спочатку це була звісно дружба, нас всіх чотирьох представили один одному і ми потихеньку почали імпровізувати. В процесі нашої тісної роботи я став помічати, що він мені імпонує не лише, як людина, а і як...хто? Я не міг тоді зрозуміти свої почуття, думав, що це дружба чи типу братська любов, поки одної «веселої» ночі мені не наснився Антон. Але наснився не просто. Мені навіялися сцени, де я його, геть не по-дружньому, цілую у вуста, а він мені відповідає, тяжко дихаючи та охаючи крізь поцілунок. Мені це настільки сподобалося, що не хотілося прокидатися, але на цьому все і обірвалося. На жаль. Так, тепер я визнаю, що на жаль. Я прокинувся зі стояком і словами «о, боже, тільки не це». Але все вже було вирішено і ситуація була неминучою, я тільки відтягував і намагався замаскувати, сховати, витіснити свої почуття як міг, та вони лише набирали обертів. І так триває 2 роки. Я 2 роки тримаю в собі бомбу повільної дії, якій уже саме час вибухнути. Тому я хочу поїхати, щоб це не відбулося тут і зараз. Хочу знешкодити цю заразу, використавши всі відомі методи по боротьбі із закоханістю. Тому що сили мої от-от вичерпаються.

Чи знає хтось про мою боротьбу? Авжеж, що ні! Сергій, мій друг, знає лише, що в мене є невзаємне платонічне кохання, але, що це наш спільний друг і колега - навіть не здогадується. Я сподіваюся...

Отож, я підходжу до вхідних дверей, хочу їх відчинити, але мене випереджають, хтось із середини сильно розпахує їх навстіж, ледь не нокаутувавши мене завчасно! Я відсахнувся дуже вчасно і почув чоловічу лайку:

- Арс, бля, вибач, я неочікував тебе тут зустріти! Ну, тобто очікував, я тебе весь вечір очікую, - хлопець почав затинатися, видно алкоголь і нікотин давали про себе знати, - ну, як очікую...тебе ж єдиного немає і я помітив, бо...бо тебе ж немає...Я хотів сказати вибач, я тебе не помітив, ось, - щось Антон випив здавалося більше, ніж треба, бо такої розгубленості від нього я давно не помічав.

- Все добре, не переживай, я вчасно зреагував, - мило відповів я підходячи ближче. - Як вечір? Розважаєтеся?

- Наче норм, починає набирати оберти, я ось попиваю Shake, - як підтвердження хлопець підняв руку з пляшкою оранжевої рідини

- Секс на пляжі? - поцікавився я, спостерігаючи як Антон підпалює цигарку

- Еем, ну мабуть цікаво, але я сам не пробував, - щоки юнака налилися рум'янцем, який можна було розгледіти у світлі вуличних вогнів.

- Тош, я мав на увазі смак напою, - зі спокійною поблажливістю уточнив я. - Скільки ти таких уже скуштував, чудо ти моє? - боже, навіщо я це сказав?!

- Всього другу п'ю, - якось невпевнено відповів колега вчергове затягуючись цигаркою. Побачивши мій погляд він ще раз підтвердив, що п'є лише другу.

- Та добре, добре, я тобі вірю, - засміявся неохоче я, бо поряд з ним неможливо залишатися похмурим весь час, особливо, коли цей незграбний юнак і є твоєю пристрастю. Але саме він же і є моєю погибеллю.

- Вечір сьогодні навдивовижу прекрасний, - вирішив змінити тему Шаст, - притьм'янене деревами світло ліхтарів, всипане зірками небо, осіння вечірня прохолода - так і налаштовують на романтичний лад чи не так? - запитав юнак і подивився мені прямісінько в очі, да так, що в мене серце впало, вдарилося об землю, стрибнуло і повернулося назад та почало з подвійною швидкістю гупати мені в грудях...

- Тааак, - лише і вимовив я не в змозі взяти себе в руки і відірватися від гіпнотичного погляду Антона, який затягував покраще аби-якої чорної діри.

Краєм ока я помітив як той докурив і допив кількома ковтками слабоалкоголку та відчиняв двері, щоб пропустити мене до середини. Проходячи повз я почув запитання ззаду:

- Ти кудись збираєшся, Арс?