частина 2: Сергій

Сергій повертався додому не з радістю, а з гірким присмаком образи та порожнечі. Він залишав за спиною не тільки похмурий північний острів, а й частину свого серця, яку він, здавалося, навіки втратив у той морозний вечір.

Поїзд гуркотів, відраховуючи кілометри до рідної землі. Кожне віконне скло, затягнуте інеєм, нагадувало про полярну ніч, а кожен поштовх вагона — про різкий біль, що розривав душу. Він так мріяв показати Таї свою Україну, її безмежні поля, квітучі сади, оповиті верболозом річки. Він уявляв, як вони разом попри всі трудощі повоєних років облаштовують власне житло, в якому будутьрости їхні діти. Але тепер ці мрії були розбиті, мов крихка крижина.

Його рідне село зустріло його весняним теплом, щебетом птахів, які щойно повернулись з вирію, гуркотом тракторів на полях, але він не міг сповна насолодитись відчуттям домашнього тепла і затишку. Біля хати на вигоні Сергія з нетерпінням вже очікувала вся рідня. Мати радісно кинулась обіймати сина, а він відчував, що завинив і вчинив не так як його все життя навчали батьки. Йому здавалося, що він привіз із собою холод Арктики. Друзі розпитували про службу, але він відповідав неохоче.

Одного вечора, сидячи на березі річки, він згадав, як Тая дивилася на нього в ту ніч. Її слова «Я не готова» і «Ми не готові» відлунювали в голові. Він намагався знайти виправдання для неї, але не міг. Занадто сильна була образа, занадто великий був біль. Як не намагався Сергій позбутись спогадів про Таю, викреслити її із свого життя, але у нього нічого не виходило. Згадувався її веселий сміх, дотепні жарти, те, як легко і безтурботно вона реагувала на незначні прикрощі, як кружляла у вальсі під час нечисленних святкувань в будинку офіцерів. Рідні намагалися його розважити, знайомили з сільськими дівчатами, але він лише відмахувався. Гарні, привітні, працьовиті молоді незаміжні землячки здавалися йому блідими тінями, позбавленими того світла, що він колись бачив в очах Таї. Його душа, здавалося, залишилась на тому далекому, крижаному острові.

Одного вечора мати, побачивши сина, що сидів, замислившись, біля вікна, тихенько підійшла до нього. Вона погладила його по плечу й лагідно сказала: — Сину, я бачу, що твоє серце не на місці. Немає тобі спокою. Їдь, поклич свою дружину. Привези її сюди, до нас. Ми приймемо її в свою рідню і будемо мати за доньку, а ти віднайдеш свій спокій.

Сергій ошелешено глянув на матір. Він ніколи не розповідав їй про їхню сварку, про ту ніч, про таємницю. Він вважав, що це його біль, і ніхто не може його зрозуміти. Але мати бачила більше, ніж він міг уявити. Вона відчувала його відчай. Слова матері звучали так просто, але вони пробудили в ньому давно забуту надію.

Сергій писав листа за листом, і в кожному слові був його біль і каяття. Він просив вибачення за те, що поїхав, засліплений образою та розпачем. Він кликав Таю до себе, до батьківської хати, але десь у глибині душі не вірив, що вона пробачить і наважиться на таку далеку подорож.

Тая отримувала ті листи. Кожне слово пронизувало її серце, змушуючи знову переживати ту ніч. Вона розуміла, що Сергій страждає, і відчувала, що це її вина. Нарешті, поборовши сумніви, вона прийняла рішення. Вона повинна була їхати.

Подорож, особливо для дівчини, що ніколи не виїжджала за межі свого міста, була справжнім випробуванням. Стукіт коліс, незнайомі люди, постійне відчуття тривоги. У поспіху Тая сплутала потяги і вирушила в протилежну сторону. Паніка почала наростати, але, на щастя, у вагоні знайшлися добрі люди, які, побачивши її розгублений стан, допомогли розібратися з маршрутом і пересадили її на потрібний потяг.

Коли потяг мчав крізь північні засніжені простори, Тая дивилася у вікно й думала про майбутнє. Чи зможе вона розповісти Сергієві всю правду? Чи зможе він її зрозуміти та прийняти? І що, якщо він вже не той, кого вона знала?

Тая приїхала до Сергія пізньою осінню. Якщо на півночі країни вже лежав глибокий сніг, то в Україні йшли холодні дощі. Зруйнована понівечена війною земля була вкрита вибоїнами, а грунтові дороги перетворились на непрохідні болота. Сергій вийшов зустрічати Таю разом з однією із своїх сестер Надією. Вони допомогли Таї зійти з потяга і вирушили до села пішки. Адже з транспортом в ті роки було досить сутужно. Швидко стемніло і довелось долати шлях майже наосліп. В одній з баюр на шляху Тая загубила один чобіток. Всі троє довго намагались знайти взувачку, але марно. Тоді решту шляху Сергій ніс свою молоду дружину на руках. В хату зайшли вже поночі. Але вся сім'я і цікаві до різних сільських подій кумасі теж були тут і терпляче чекали, щоб побачити, яку ж дружину знайшов собі Сергій на далекій армійській службі.

Увійшовши в хату, Тая відчула, як її серце калатає від хвилювання. Вона стояла на порозі, брудна, мокра, у порваному плащі й лише з одним чобітком. У світлі гасової лампи вона побачила десятки зацікавлених очей, що уважно вивчали її. Всі кумасі, сусіди, батьки Сергія — вся хата була повна людей, які чекали на цю зустріч

Мовчання тривало лише мить, а потім старенька жінка, мати Сергія, підійшла до неї, обійняла, ніби рідну дитину, і сказала:— Не плач, дівчинко, у нас ти будеш у теплі та злагоді.

Ці прості слова розтопили лід у серці Таї. Вона відчула, що прийшла додому. А коли мати почала роздягати її, усі побачили Таїн розбитий чобіток.

— Ох, бідна моя дитина, — зітхнула мати Сергія. — Сергію, — звернулась вона до сина, — візьми мої чоботи, вони їй будуть саме враз.

Сергій ніжно взяв Таю за руку і відвів у невеличкий закуток за піччю, щоб дівчина змогла перевзутись. Батьки не ставили жодних питань, вони просто прийняли її з відкритим серцем. Це був новий початок, але минуле все ще висіло між ними, як невимовна таємниця.

Коли сусіди і кумасі задовольнили свою цікавість, і розійшлись по хатах, щоб на ранок навипередки розказати односельцям, яка невістка приїхала до Петра та Ганни аж з Соловків, у тому ж маленькому закутку їм постелили постіль. Це була перша ніч, коли вони були разом, але не як двоє закоханих на полярному острові, а як чоловік і дружина, що намагаються зцілити свої рани. Після тривалого очікування гості натомлені сестри і батьки швидко поснули, а Тая, притулившись до Сергія, пошепки пояснила, чому вона так вчинила.