Частина 5. Нові знайомства

Після почутого вироку про безплідність завжди веселу і безтурботну Таю огорнула невимовна туга. Їй було дуже важко постійно перебувати в оточенні рідні в тісній хатині. Хотілось побути на самоті і просто виплакатись. Болю додавали співчутливі погляди не лише Сергія, а і його батьків і сестер. Тая часто усамітнювалась в садку, або спускалась вигоном до невеличкого струмочка. Там вона згадувала свої далекі краї, які залишила заради коханої людини. Все частіше молода жінка дорікала чоловіку за те, що це він покликав її в таку далечінь від рідного дому.

- Можливо, якби ми залишились там, де познайомились — картала вона Сергія — я б не мала цих проблем. І у нас могли бути діти.

Сергія дратували ці докори. Він чудово розумів, що справа була не в місці проживання, а в тому необачному вчинку Таї, але похмуро відмовчувався. Адже усвідомлював, що ці обвинувачення з боку дружини продиктовані в першу чергу тим, що вона ніколи не зможе стати матір'ю.

Минали дні, які обростали буденними турботами сільського життя. Незважаючи на душевні страждання необхідно було вчасно посадити городину, посіяти зерно, підгорнути картоплю, нагодувати худобу і птицю. В якійсь мірі ця нескінченна робота не давала можливості повністю розчинитись у власному болю. Тому Тая не залишалась осторонь від загальної роботи. Вона завжди поспішала на допомогу матері і сестрам, але працювала без особливого настрою і завзяття. Просто, щоб відволіктись від небажаних думок.

З часом молоде подружжя влаштувалось на роботу. Сергій почав працювати в архіві, а Тая — в лікарні медсестрою в невеличкому містечку поблизу села. В це містечко вони згодом і перебрались від батьків. Жили на квартирі у старого діда Гаркуші, хатина якого мало відрізнялась за розмірами від батьківської в селі. Але тут вони винаймали цілу кімнату і відчували себе повністю незалежними.

В ті повоєнні роки взимку в лікарнях опалювались лише палати для хворих. Чергові медсестри на коридорах змушені були тремтіти від холоду на своїх постах. Не дивно, що з настанням зими Тая серйозно захворіла. Запідозрили туберкульоз - страшний на той час діагноз. Довелось довго і вперто лікуватись.

Після санаторію Тая дещо пожвавішала, але туга за рідним домом не полишала її. Можливо молода жінка плекала надію зустрітись з матірю, поділитись з нею своїми печалями і знайти в материнських словах підтримку. Адже ніхто не зможе підтримати рідну дитину в будь-якій скрутній ситуації так як матуся.

Довго не думали і в чергову відпустку разом вирушили в далекий північний край до домівки Таї.

Цього разу вони долали знайомий шлях на північ удвох. Поступово змінювались пейзажі за вікном вагону. Замість вибілених хатинок і дбайливо оброблених полів потягнулись дерев'яні будівлі, здалеку чорні і непривабливі в оточені поодиноких дерев. Далі була непривітна метушлива Москва, пересадка, очікування потяга і, нарешті, потрібна станція. Потім добирались в кузові самоскида, в якому під час руху машини перекочувались величезні порожні бочки. Сергій намагався їх утримати, що мало досить кумедний вигляд. Чи то від споглядання того видовища, чи то від того, що нарешті вона вдома, Тая весело сміялась, а Сергію через те вже й не дуже дошкуляли ті бочки. Невдовзі самоскид змінив маршрут, молодята подякували шоферу за оригінальну подорож і пішки подались шляхом до помешкання Таїної мами.

Незважаючи на нелегкий шлях Тая сяяла від щастя. Мати вийшла на ганок зустрічати доню і зятя. В хатині вже був накритий стіл. Сергія здивувала велика кількість пляшок з алкоголем. Тая заспокоїла його:

- У нас так ведеться. Для наших людей неважливо, скільки і які страви на столі. А якщо не вистачить випивки, то осудять на все село.

Довідавшись про приїзд дочки і зятя Пелагеї, до її оселі потягнулись всі охочі не так поглянути на молодят як прикластись до чарки. Ці безкінечні щоденні чаркування дуже не подобались Сергію. Він порівнював сільське життя в Україні і тут. Якщо в його селі люди прокидались вдосвіта і порались по господарству і на городах до пізнього вечора, то тут основним завданням було нагодувати худобу, порибалити і назбирати в лісі грибів та ягід. Кожний вдалий похід до лісу, наловлена риба, заготовлене сіно в більшості випадків завершувалось тривалим застіллям. Такий спосіб життя зовсім не приваблював Сергія. Заради Таї він терпляче чекав закінчення відпустки і відкрито не виказував свого невдоволення. Нарешті прийшов час повертатись.

Зворотній шлях теж не обійшовся без сюрпиризів. Цього літа після смерті вождя народів оголосили амністію, і з місць позбавлення волі почали повертатись реабілітовані так звані вороги народу. Однак серед потоку звільнених переважали справжні злочинці, засуджені за вбивства, згвалтування, крадіжки. З такими і довелось молодому подружжю їхати в одному потязі. Всю дорогу у їхньому вагоні лунала лайка, час від часу серед цих небезпечних пасажирів зчинялась бійка, підкріплена хто зна де добутим міцним алкоголем. Врешті перед прибуттям поїзда до Москви буйні пасажири швидко вгомонились від гнівного наказу свого ватажка.

Коли Сергій з дружиною нарешті переступили поріг його рідної домівки, він зарікся собі більше ніколи не їхати в Росію. Він твердо вирішив для себе, що з настанням кращих часів Тая поїде без нього довідуватись до мами на свою батьківщину.