частина 4. Дисидентка

Ганнуся поспішала в медінститут на консультацію з анатомії людини. Починалась зимова сесія у майбутніх лікарів. Незважаючи на похмурий січневий ранок у юної студентки був чудовий настрій. Вчора вона випадково зустріла Степана - своє таємне перше шкільне кохання. Нічого незвичайного, просто поговорили. Хлопець розповідав про сільські новини, про роботу, про плани спочатку пройти армійську службу, а вже пізніше вступати до вузу. Ганнуся також розповіла Степану про свої студентські будні, поділилась радістю, що збулась її мрія, і вона невдовзі стане лікаркою. Коли під час цієї невимушеної бесіди їхні погляди зустрічались, дівчина починала відчувати, що Степан дивиться на неї не так як на звичайну однокласницю. Серце завмирало від несподіваної думки: " Я не байдужа йому. Невже він теж кохає мене?" Степан провів Ганнусю до гуртожитку, вони розпрощались і домовились знову зустрітись, коли юна студентка приїде додому на зимові канікули.

Коли замріяна дівчина зайшла до фоє головного корпусу, щоб впевнитись у відсутності змін в розкладі консультацій та екзаменів, вона раптом побачила, що тут зібралось чимало студентів та викладачів. Всі були схвильовані, але звичного шуму не було. Ганнуся пробралась крізь натовп до своїх однокурсників. До неї підбігла Валя і пошепнки пояснила: "Консультації відміняються. Всі чекають на виступ ректора. Поки що нічого не зрозуміло, але мабуть сталось щось жахливе". В той момент Ганнуся навіть не могла уявити, наскільки жахливі події для неї відбудуться трохи згодом після кількох необережних слів необачно кинутих нею перед своїми одногрупниками. 

Раптом запала тиша. Ректор почав свою промову про лікарів вбивць, про ворогів народу. До таких промов аудиторія була звична і в більшості своїй сприймала як чергову політінформацію про підступних шпигунів та запроданців, які зводять несправедливі наклепи на радянську владу і намагаються зашкодити бадьорій ході радянських людей до світлого майбутнього. Однак в шаблонному наборі звинувачувальних фраз раптово прозвучали прізвища улюблених викладачів, серед яких були знамениті професори, кандидати медичних наук, автори вагомих наукових праць та підручників. Юрба завмерла. Студенти похмуро і здивовано переглядались між собою, але ніхто не смів вимовити і слова. Згодом з трибуни прозвучали заклики знищити названих ворогів, вимагати для них суворої кари у вигляді тривалого ув'язнення чи навіть розстрілу. Кілька затятих комсомольських активістів викрикнули: 

- Ганьба ворогам народу! - Натовп якось неохоче, але підхопив кинуту фразу. Кожен розумів, що не підтримати - означає потрапити в розряд підозрюваних в змові з так званими ворогами. Але Ганнуся була настільки ошелешена тим, що інтелігентний врівноважений викладач латини Яків Наумович опинився серед ворогів, що не знайшла сили підтримати натовп. Вона вперто мовчала, а коли врешті настала тиша і ректор продовжив свою промову, дівчина пошепки звернулась до Валі:

- Ти віриш в цю нісенітницю? Зокрема про Якова Наумовича? 

На ці слова Валя перелякано затулила собі долонею рота, подаючи знак, що треба мовчати. Але Ганнуся не звертала уваги на стурбовану подругу і продовжила:

- Це не може бути правдою. Тут якась помилка. Хтось оббрехав нашого викладача. Ворог той, хто зводить наклепи на порядних людей. Така моя думка.

Під час зимової сесії панував гнітючий настрій як серед студентів так і серед викладачів. Ганнуся успішно склала заліки і екзамени, але радості не відчувала. Незабаром студенти розїхалися по домівках на зимові канікули. 

Зустрічі з Степаном, вечірні прогулянки засніженим селом, зізнання хлопця в коханні поступово заспокоїли дівчину. Молодість взяла своє. Обоє поринули в нові незвідані до цього часу стосунки, які можуть виникати лише між закоханими. Час промайнув швидко. Щаслива Ганнуся привітно помахала Степану з вікна кабіни вантажівки, яка попутно мала доправити її до гуртожитку, і з легким серцем вирушила на навчання.

Як тільки дівчина переступила поріг гуртожитку, до неї підійшли двоє чоловіків у формі. 

- Ганна Кирилівна Міщенко? Студентка першого курсу?

- Так. А що трапилось? - здивувалась дівчина.

- Залишайте речі у вахтера і пройдемо з нами - наказав один. 

Що було далі, Ганнуся не пам'ятала. Все було як в тумані. Її кудись везли в закритому воронку, далі допитувались, яким чином вона звязана з ворогом народу Яковом Наумовичем Фішманом, які завдання виконувала і вимагали назвати їхніх спільників. Даремно дівчина намагалась довести, що ніяких стосунків окрім того, що вона студентка Якова Наумовича, а він її викладач і в ніяких ворожих змовах вона участі не приймала і не приймає. Її ніхто не слухав. Слідчий лише вимагав одного, щоб вперта студентка зізналась в тому, що вона вороже налаштована до партії і підтримує антирадянську політику ворогів народу. Докази вини були сфабрикованими. В кімнаті гуртожитку, де мешкала Ганнуся, нібито була знайдена заборонена література. Пригадали і невчасно сплачені комсомольські внески, і її мовчання під час загального засудження ворогів народу, і її слова сказані під час виступу ректора на захист викладача - ворога. Швидко винесли вирок - десять років позбавлення волі у трудовому виправному таборі. 

Минав другий місяць ув'язнення. Ганнуся лежала на нарах і силувалась заснути. Однак спогади про те, яким чином вона сюди потрапила, не давали їй спокою. Як несправедливо влаштований світ! Вона ж нічого поганого не зробила. Хотілось плакати, але сліз не було. Лише важка туга за тим, що раптово втратила без вагомої на те причини стискала серце і ятрила душу. Раптово підступила нудота. Ганнуся хотіла перетерпіти її. Подумала, що перехвилювалась. Ось вона зараз відкине всі ці думки і скоро те все минеться. Вона згорнулася клубочком, а настирлива нудота не відступила. Дівчина ледь встигла добігти до параші, коли блювота вже рвалась назовні. "Що зі мною - перелякалась - невже отруїлась тією баландою, якою тут годують?" Дівчина підвела очі на сокамерниць, що мирно сопіли на своїх так званих спальних місцях. Раптова здогадка змусила Ганнусю похолонути. Вона вагітна! Все збігається. Адже зустрічі з коханим не минули дарма. У них все було! Все!. Дівчині стало страшно. Не за себе, за майбутнє немовля, яке приречене народитись в неволі.